«Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра — мільйон!».
«Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо — все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…».
«Блажен чоловік, іже скоти милує».
«Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть»
Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість.
Хоч голий, та веселий.
Поживишся скибкою, як собака мухою.
Що не кажи, а у нього є зайці в голові.
«Бери і в свого, і в чужого»;
«лупи та дай»;
«гріх у неділю снідать»;
«худобу ганять в празник гріх»;
«… а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне».
«Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірте: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не спієш оглянуться — вже зїли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають…». «Мене вже ці думки зовсім ізсушили… До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві».
«Вони надолужать: то змиваннячком, то взуваннячком».
Тема весняного пробудження розробляється й у вірші “Гримить”. Структурна новизна його в тому, що картини природи й суспільства не зіставляються за принципом антитези, а уподібнюються за до паралелізму. Дві п’ятирядкові строфи з обрамленням, епіфорою ключового образу – слова “гримить”, яке утворює шостий рядок, – цементуються в органічну єдність мажорним настроєм. Провідна тональність поезії значною мірою підсилюється інтонаційно-синтаксичним та ритмічним ладом, який утворюється градаціями, інверсіями, чотирьохстопним амфібрахієм та окситонним римуванням п’ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить.У цьому короткому вірші теж поєдналися два засоби естетичного зображення дійсності. В першій строфі – ліричне розмірковування над процесами в природі навесні, а в другій звучить політичне пророцтво: Мабуть, благодатная хвиля надходить... Мільйони чекають щасливої зміни, Ті хмари – плідної будущини тіни, Що людськість, мов красна весна, обновить... Гримить! На змісті цієї частини твору позначилися світоглядні переконання І.Франка 80-х рр. Слуховий образ “Гримить” у другій строфі набирає мастштабного значення як символ очікуваних корінних змін у всій Європі.)))
Якось я сидів на лавці в затінку яблуні і розглядав малюнки у свіжих журналах. З хати вийшла бабуся і запитала: — А листа від дядька Михайла нема? — Нема, бабусю, — відповів я. — Зате аж п'ять журналів і цілу купу газет поштарка принесла. Бабуся примостилася коло мене. Вона кінчиком хустини протерла скельця в окулярах, озброїла очі, взяла газету і промовила: — Що там у білому світі робиться? Я любив гати за старенькою, Коли та читала. її лице напружувалося, і тоді навіть на чолі і навколо очей розгладжувалися глибокі зморшки. Бабуся ставала якась урочиста, недоступна. Несподівано до нас звідкись долинуло: "Пі-пі-пі! Ш-пі-пі!" — Що це? — запитала бабуся, не відриваючи очей від газети. — Не знаю, — відповів я і озирнувся. Коли це знову: "Пі-пі-пі! Пі-пі-пі!" так жалібно. Бабуся зняла окуляри і подивилася вгору, туди, де над хатою висіли електричні проводи. — Глянь-но, — показала вона на дріт. А там, вишикувавшись рядочком, сиділи молоденькі ластівочки. Аж семеро. Сидять собі, крилечками махають, а як побачать батька-матір, то дзьобики розкривають. А ті підлітають до них і дзьоб до дзьоба — годують. Довго ми любувалися пташками. Раптом бабуся до мене: — Придивись-но, в тебе очі зіркіші, чи не горобчик коло ластів'ят примостився? Отой крайній, сьомий? Це він так кричить: "Пі-пі-пі"? І справді, то був горобчик, молоденький. Він, як і ластів'ята, то махав крильми, то широко розкривав дзьоба, то безутішно верещав, то кидався назустріч чужим батькам. Але, мабуть, старі ластівки швидко розпізнали непроханого гостя, бо весь час обминали його. — Бач, таке мале, а вже хитре, — промовила бабуся. — Видно, голод — не пан, як скрутить, ще й соловейком заспіваєш.
«Іщітє і обрящете! Сьогодні нема, завтра нема, післязавтра — мільйон!».
«Ох, земелько, свята земелько, Божа ти дочечко… Як радісно тебе згрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по власній землі ходить. Глянеш оком навколо — все твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…».
«Блажен чоловік, іже скоти милує».
«Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть»
Обіцянка — цяцянка, а дурневі — радість.
Хоч голий, та веселий.
Поживишся скибкою, як собака мухою.
Що не кажи, а у нього є зайці в голові.
«Бери і в свого, і в чужого»;
«лупи та дай»;
«гріх у неділю снідать»;
«худобу ганять в празник гріх»;
«… а на свої не будуть пить. Від своєї, кажуть, у грудях пухне».
«Така з’їжа, така з’їжа, що й сказать не можна! Повірте: з млина привезуть пуд тридцять борошна, не спієш оглянуться — вже зїли. Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають…». «Мене вже ці думки зовсім ізсушили… До того додумаєшся, що іноді здається, наче хто вхопив тебе за ноги і крутить кругом себе! А вони до того байдужі, тілько й думають: їсти і спать — і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять, як мертві».
«Вони надолужать: то змиваннячком, то взуваннячком».
«3 приобрєтєнієм, а через чево, єжелі удастся».
Объяснение: