У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) — це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.
"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.
Якщо подумати, то через пісню можна дізнатися про минуле свого народу. З давніх-давен щоб зберегти свою історію, люди складали співанки. В них вони описували своє життя, досягнення та поразки. Безперечно, українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах не тільки проводять народні обряди, а й також славлять свої перемоги над ворогом. Наприклад, у пісні про Устима Кармалюка — «За Сибіром сонце сходить..» розповідається про видатного « українського Робін Гуда», про війну проти пригноблення нашої віри, боротьбу проти несправедливості та розглянуто багато інших тем, які не залишають нас байдужими. Взагалі доля украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати своєю красою новi поколiння. На долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише в пісні — тужливій та наповненій смутком. Але не тільки про війну та боротьбу доносила нам пісня. А не забували про щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, красу природи. Все це чітко описується в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»). Ще великий М. Гоголь писав: «Пісні для України — все: і поезія, і історія, і батьківська могила». Цими словами відомий письменник підкреслив поетичну обдарованість українців та вміння нашого народу відтворити його минуле, зберігаючи для нас, нащадків, події і дух попередніх епох. Отже історичні українські пісні є могутнім, безсмертним духовним джерелом нашого народу, яке пройшло відстань довжиною в декілька століть, але все ж таки живе і продовжує розвиватись далі, вбираючи в себе всю красу та суть сучасної епохи, яка теж наповнена різними колоритними подіями. зобов'язані берегти усну народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати новими перлинами.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.
"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.