Рух — це життя. Адже варто задуматися, що все живе в світі рухається — від клітини до планет у Всесвіті. Напевно, в русі і є і сенс цього самого життя і саме життя. На жаль, сучасні люди зовсім мало стали рухатися. Вони навіть не ставлять питання, чи потрібно займатися спортом, оскільки просто не замислюються над цим. Через це сучасний житель мегаполісу часто виглядає втомленим, хоча і не виконує важкої роботи, у нього проблеми з тиском, апетитом, м’язи не працюю на повну потужність, через що вони атрофуються. Гіподинамія, а саме так називається зниження рухової активності, стала бичем нашої цивілізації і єдина можливість боротися з гіподинамією — це заняття спортом. А зараз це не тільки необхідно, але й модно.
Зоре моя вечірняя, Зійди над горою, Поговорим тихесенько В неволі з тобою. Читаєш ці рядки Т. Г. Шевченка, і тебе огортає сум і якась невловима туга. Так могла написати лише людина, яка зазнала багато горя й страждань у житті. Наділений поетичним талантом, Тарас Григорович виливав свої почуття та найпотаємніші думки на папір. Зокрема гіркі спогади про своє безрадісне дитинство він змалював у вірші “Якби ви знали, паничі…”: …В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло… Там неволя, Робота тяжкая, ніколи не дають. Що може бути гіршим для людини, а тим більше для маленької дитини, ніж почувати себе в рідній батьківській хаті “мов у пеклі”, мучитися й не бачити майбутнього? Згадує поет і про тяжке життя матері та батька, яких “нужда та праця” на панщині передчасно звели в могилу; згадує братів, яких віддали в москалі, і сестер-“голубок”, доля яких — усе життя прожити в наймах аж до самої смерті. Саме ці дитячі спогади викликають у нього біль і співчуття, коли він бачить “малого хлопчика в селі”, який ніколи не побачить “святої воленьки”. І це Шевченка жахає й обурює. А особливо обурює його лицемірство панів, їх знущання над кріпаками. Саме вони, ці “добрі люди”, у раю “пекло розвели”: …З братами тихо живемо, Лани братами оремо І їх сльозами поливаєм. Читаєш ці слова й дякуєш Богові за те, що живеш у родині, де є і тато, і мама, що не поневіряєшся серед чужих людей, живеш на волі й не знаєш, що таке кріпацтво, найми та голод. І тому дуже хочеться, щоб страшне минуле, у якому жив поет, ніколи не повернулося, щоб і надалі життя наше було щасливим, мирним і вільним.
