Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.
1.Знайомство з героєм (хто? звідки? якого роду? чим займається?). 2. Персонаж епізодичний, другорядний чи головний. 3. Чи є прототип? 4. Портрет героя ( відповідність його внутрішньому світу). 5. Характер персонажа (у розвитку чи епізодично). 6. Соціальне значення героя. 7. Проблеми, які порушує автор через цей образ, їх актуальність. 8. Психологія характеру ( духовне багатство, моральна краса чи потворність). 9. Місце і роль персонажа в сюжеті. Як пов'язаний з іншими героями ( кармічним (життєвим), емоційним, духовним зв'язком)? 10. Мова як засіб самовираження героя. 11. Ставлення до нього автора й інших дійових осіб. 12. Моє сприйняття героя, над чим змусив замислитись.
Довгі ноги, довгий ніс, По болоті ходить скрізь. (Лелека)
* * * Стоїть корито, Повне води налите. (Ставок)
Хоч не літак, а крилатий, Без крил не може працювати. (Вітряк) * * * Знизу клин Зверху млин. Тече вода А їй не біда. (Парасолька) * * * І червона, й соковита, Та гірка вона все літо. Припече мороз – вона Стала добра й смачна. (Калина) * * * Кавунчики дрібненькі, Смугасті та кисленькі, У колючки вбралися І кущиком назвалися. (Аґрус) * * * Мов маленький м’ячик, Висить, а не скаче, Рум’яне, гладеньке, На смак солоденьке. (Яблуко) * * * Торох, торох, Розсипався горох. Почало світати – Нема що збирати. (Зірки) * * * Дерев’яний та довгенький, Маю носик я гостренький. На білому слід лишаю, Усіх діток потішаю. (Олівець) * * * Ухопився за дріт, Покотився у світ, Потяг близняток Цілий десяток.
повинен мене знати, А коли мене не знаєш, То нічого не вчитаєш. (Абетка) * * * З небесної діжки Крижані горішки На землю упали, Шкоди нам завдали. (Град) * * * Спритний майстер у стрибках: На деревах, по гілках. Вся руда, пухнастий хвіст, Рідний дім для неї – ліс. (Білка) * * * На городі нога стоїть, На нозі голова висить. Куди сонце повертається, Туди голова нахиляється. (Соняшник)
Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.
В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"
Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.
Объяснение: