У реєстрі імен найяскравіших зірок наукової, філософської думки навряд чи можна знайти хоча б одного мисленника, який би не міркував про людське щастя. Дійсно, з часу виокремлення філософії, моралі та релігії в самостійні форми суспільної свідомості спроби осмислення цього феномену стали невід'ємним моментом рефлексії стосовно сенсу людського буття. Безліч філософів переймалися виведенням "формули" щастя. Більше того, досить часто, у багатьох випадках тема щастя ставала навіть лейтмотивом всієї філософської, моральної, політичної, релігійної чи-то правової системи мислення. Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя знайшла відображення у творчості кожного значущого для власної доби мисленника. Що таке щастя взагалі? Якими мають бути засади людської поведінки, чим слід керуватися особистості, аби забезпечити для себе та інших глибоке й тривале щастя? – ці запитання в різних формулюваннях ставили собі Сократ і Аристіпп, Епікур і Зенон, Піррон і Сенека, Епіктет і Марк Аврелій, Спіноза і Гельвецій, Кант і Гегель, Фейєрбах і Маркс... Для когось щастя — це «абсолютна» свобода, бажання діяти так, як заманеться, що у свою чергу завжди робить людину нещасною і в кінцевому випадку вона сама це визнає. Хтось вважає, що щастя — це повна спокійна самовдоволеність власним життям, але ж на світі існує багато різноманітних проблем і рано чи пізно таке задоволення зникне у зв’язку з неминучою старістю чи якоюсь хворобою або ж зі смертю близьких нам людей, а разом з ним зникне і так зване щастя. Можливо хтось почувається щасливим тоді, коли досягає поставленої мети, але ж все тече, все змінюється і колись (а може й відразу після того, як людина зрозуміла що це для неї і є щастя) мета стає недосяжною, а з нею і щастя. Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно надати визначення цього поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу. Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Філософія не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття «щастя». Взаємозв’язок сенсу життя та щастя виявляється в тому, що наявність конкретного сенсу життя є умовою щастя, а з іншого боку – прагнення досягти щастя таким чином дає з’ясований сенс життя. Актуальність данного дослідження полягає у пошуку відповіді на питання про сенс життя та наявність у ньому щастя, що неможливо зрозуміти поза процессом сапопізнання та прагнення до гармонії із світом загалом та власне із собою зокрема. Метою даної роботи є аналіз ідеї самореалізації людини як шлях досягнення істинного щастя. Ця мета дослідження обумовила вирішення наступних задач: - проаналізувати поціновування щастя в контексті європейської філософії; - дослідити онтологічно-екзистенційні виміри щасливого буття. Об’єктом даного дослідження виступає щасливе буття, природа та його досягнення.
Бідна старенька, звикнувши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лаві. Вона не сміла нічого сказати; але, почувши про таке страшне для неї вирішення, вона не могла вдержатись від сліз; глянула на дітей своїх, з якими загрожувала їй така скора розлука, — і ніхто б не міг описати всієї безмовної сили її горя, що, здавалося, тремтіло в очах її та в судорожно стиснутих губах. Бульба був упертий страшенно. Це був один із тих характерів, які могли виникнути тільки в тяжке XV століття в напівкочовому кутку Європи, коли вся південна первобутна Росія, покинута своїми князями, була спустошена, випалена дощенту невпинними наскоками монгольських хижаків; коли, втративши хату й притулок, стала тут відважною людина... Тарас був один з корінних, старих полковників: весь був віфстворе-ний для бойової тривоги й відзначався грубою щирістю своєї вдачі...
Протягом усього розвитку світової етичної думки проблема щастя знайшла відображення у творчості кожного значущого для власної доби мисленника. Що таке щастя взагалі? Якими мають бути засади людської поведінки, чим слід керуватися особистості, аби забезпечити для себе та інших глибоке й тривале щастя? – ці запитання в різних формулюваннях ставили собі Сократ і Аристіпп, Епікур і Зенон, Піррон і Сенека, Епіктет і Марк Аврелій, Спіноза і Гельвецій, Кант і Гегель, Фейєрбах і Маркс...
Для когось щастя — це «абсолютна» свобода, бажання діяти так, як заманеться, що у свою чергу завжди робить людину нещасною і в кінцевому випадку вона сама це визнає. Хтось вважає, що щастя — це повна спокійна самовдоволеність власним життям, але ж на світі існує багато різноманітних проблем і рано чи пізно таке задоволення зникне у зв’язку з неминучою старістю чи якоюсь хворобою або ж зі смертю близьких нам людей, а разом з ним зникне і так зване щастя. Можливо хтось почувається щасливим тоді, коли досягає поставленої мети, але ж все тече, все змінюється і колись (а може й відразу після того, як людина зрозуміла що це для неї і є щастя) мета стає недосяжною, а з нею і щастя.
Усі хочуть бути щасливими, проте уявляють щастя по-різному. Навіть фахівці не можуть однозначно надати визначення цього поняття. Часто це пов'язано з ототожненням трьох феноменів: щастя; уявлення про щастя, тобто щастя, яким його знає буденна свідомість (мораль є формою суспільної свідомості буденного рівня); «щастя» як поняття етики. Все це породжує непереборні труднощі, оскільки втрачається предмет теоретичного аналізу.
Поняття «щастя», як і будь-яке інше наукове поняття, є не об'єктом, а результатом пізнання. Філософія не може обійти увагою ті напівпоняття-напівуявлення про щастя, якими послуговується буденна свідомість, що своєрідно осмислює цей феномен. Результатом такого дослідження і є чітко окреслене поняття «щастя».
Взаємозв’язок сенсу життя та щастя виявляється в тому, що наявність конкретного сенсу життя є умовою щастя, а з іншого боку – прагнення досягти щастя таким чином дає з’ясований сенс життя.
Актуальність данного дослідження полягає у пошуку відповіді на питання про сенс життя та наявність у ньому щастя, що неможливо зрозуміти поза процессом сапопізнання та прагнення до гармонії із світом загалом та власне із собою зокрема.
Метою даної роботи є аналіз ідеї самореалізації людини як шлях досягнення істинного щастя. Ця мета дослідження обумовила вирішення наступних задач:
- проаналізувати поціновування щастя в контексті європейської філософії;
- дослідити онтологічно-екзистенційні виміри щасливого буття.
Об’єктом даного дослідження виступає щасливе буття, природа та його досягнення.