Гуманізм - це, іншим словом, людяність; здатність і бажання ставитися до оточуючих з повагою до їх гідності, незалежно від обставин.
Я вважаю, що саме гуманізм робить нас людьми.
Навіть саме поняття походить від латинського homo - людина, humanitas - людяний. Гуманізм передбачає не саме лише виокремлення людини з по іж інших істот, він ставить людину на перше місце в будь-якій сфері життєдіяльності. Тобто, якщо хтось заявляє про свою гуманність - то це означає, що людина для нього (неї) знаходиться в пріоритеті. Бути гуманним - значить намагатися робити все для комфортного існування людей. Людина - як головна цінність. Це основна ідея гуманізму.
Усім нам просто необхідно бути гуманними, якщо ми хочемо жити в гармонії з оточуючим світом. Тут дуже підходять слова з Біблії про те, що варто ставитися до інших так, як би ми хотіли, щоб ставилися до нас.
Отже, суть гуманізму в самому слові. Цінуйте і поважайте одне одного!
Гуманізм передбачає, що ти простягнеш руку до в разі потреби, даш корисну пораду другові, нагодуєш голодного; подумаєш тричі перед тим, як образити когось, навіть словом тощо. Проявів людяності дуже багато, спочатку вистачить бажання бути гуманним.
Друзі, я закликаю усіх до взаємоповаги! Цінуйте кожну людину, як себе!
«Знання та праця», був головним редактором журналу «Барвінок», потім —
Директором видавництва «Молодь».
А. Давидов створив для дітей багато книг — у тому числі і науково-художніх, де розповідається про життя природи. Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла
1967р., далі — «Сонячні вершники», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб» та ін. Збірка повістей та оповідань «Не так вже й тісно на землі» дістала високу відзнаку — премію Лесі Українки.
Твори А. Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.
Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота гає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго... Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.
Оповідання це близьке до казки, які теж пише А. Давидов. Краща з них — про
Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить
Природу.
Відрізала собі коси, вдяглася в хлопця