У вірші «Всякому місту — звичай і права...» Г. Сковорода розмірковує над тим, що багато людей перебувають у полоні своїх згубних пристрастей, марно витрачають життя, обманюють інших, наживаються за їхній рахунок. У ліричного ж героя поезії є одна турбота, один клопіт -— як прожити життя чесно, по совісті. Але смерть нікого не пощадить — ні царя, ні мужика, і постати перед нею спокійно може лише той, у кого «совість, як чистий кришталь». Кожна строфа вірша закінчується однією думкою — про що має турбуватися людина. У творі багато перелічень, порівнянь, дотепних висловів, які характеризують марнославство людей. Цей вірш виконується як пісня, використаний І. Котляревським у п'єсі «Наталка Полтавка».
Якою повинна бути сучасна дівчина? Привабливою, працьовитою, вихованою, розумною, щирою душею — ідеальною. Героїня твору І. Котляревського «Наталка Полтавка» є уособленням найкращих рис дівчат, стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися зовнішня краса і багатий духовний світ. Перед нами — проста українська дівчина — трудівниця, яка жила на початку ХІХ ст. Наталка — добра, ввічлива та чесна дівчина. «Золото — не дівка! — кажуть про неї.— Окрім того що красива, розсудлива, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою… яка трудяща, себе і матір на світі держить». Чим це не ідеал для сучасної дівчини? Для неї, як для справжньої дівчини-українки, найбільше багатство — чесне ім’я. Коли Тетерваковський залицявся до неї, вона з гідністю відповідала: «Знайся кінь з конем, а віл з волом». Хоч возний і пан, але вона не хоче мати багатства без любові, для неї щастя — життя з коханим. «Бідність і багатство — єсть то Божа воля, з милим їх ділити — єсть щаслива доля»,— висловлюється героїня. Ніжна і щиро сором’язлива, вона впевнена в собі, це допомагає їй не занепасти духом при злиденному житті. Я захоплююсь незвичайною рішучістю і стійкістю героїні в боротьбі за своє щастя, коли доля зводить її з коханим Петром. Наталку не лякає людський осуд, вона залишається з людиною, яку кохає понад усе. Героїня ще не одне покоління читачів буде вчити доброчинності й непорушної відданості найвищим почуттям. Вона являє собою впевнення споконвічного жіночого ідеалу моїх співвітчизників, що ґрунтувався на святинях народної моралі. Минали десятиріччя, змінювався суспільний устрій життя, додавав нові риси до соціального обличчя жінки, проте в найістотнішому цей ідеал залишався без змін. Нам близький і дорогий образ жінки, багатої духовно, чесної, працьовитої і сердечної. З плином часу такі ідеали не старіють, бо вони — загальнолюдські і вічні, актуальні для будь-якої епохи. Саме такою має бути любляча дитина, сповнена глибокої поваги до батьків. Саме такою має бути жінка: порядною, працьовитою, розумною. Саме такою має бути наречена: щиро люблячою, вірною, ладною з гідністю відстояти своє кохання. Всі ці моральні якості втілив у своїй героїні І. Котляревський, подавши їх у сукупності з рисами чарівної зовнішньої краси Наталки — ще однією характеристикою народного ідеалу для сучасних українських дівчат.
В судьбе и жизни каждого человека огромную роль играют близкие люди: родственники, друзья, любимый человек. Они поддерживают в трудную минуту советом, утешают в тяжелых ситуациях, радуются в счастливые моменты. Причем, друг остается другом в любые времена. В средневековье, в наши дни, в далеком будущем друзья были и будут необходимы всем. В начале девятнадцатого века, в разгар правительственных гонений на молодое поколение, близкие, конечно же, были важны в жизни появившихся "новых людей". Роман Тургенева "Отцы и дети" как раз об одном из молодых революционеров – разночинцев 60 –х годов. Хотя основная мысль романа – идейная борьба людей разных поколений, главный герой, Евгений Базаров, проверяется автором на умение и любить, и дружить. По-моему, проследить за тем, как человек, отрицающий любые чувства, может выжить в сложном мире противоречий, довольно интересно. Итак, Евгений Васильевич Базаров – сын уездного лекаря. Он занимается естественными науками и проповедует нигилизм, то есть ничего не принимает на веру. Именно по суждениям нигилизма, любовь к родителям, друзьям, женщинам для него – это что-то примитивное и ненужное, нечто иное, как раздражение нервных окончаний. Но однажды в студенческом кругу Базаров знакомится с молодым человеком по имени Аркадий Кирсанов, который сразу же на него производит впечатление "мяконького либерального барича". В глазах радикала – материалиста Аркадий до последнего дня оставался "размазней" и "нежной душой". "Молодой человек, неглупый, но совершенно лишенный умственной оригинальности и постоянно нуждающийся в чьей–нибудь поддержке," - так охарактеризовали Аркадия критики. Он всегда был лишь приятелем Базарова. Аркадий познакомился с нигилистическими идеями, которых придерживался его друг, нашел их довольно интересными и увлекся этим молодым течением. Но в его философских суждениях всегда чувствовалась какая-то детская наивность, он не был искренним нигилистом, а просто хотел быть сыном своего века. ("Мы сила!") Он с наслаждением отрицал все вокруг, не замечая противоречий в своем поведении. Аркадий не мог принять многих взглядов своего учителя, так как в отличие от него он хорошо относился и к природе, и к женщинам, и к аристократам, "хоть и не смел признаться в этом". У Базарова же он вызывал снисходительно-дружеское, покровительное отношение, и, казалось, что Евгений разрешил Кирсанову дружить с собой. Он воспитывал его, как ребенка, и относился к нему так же, почти всегда насмешливо и несерьезно. Хотя Аркадий – сторонник Базарова и "напяливает на себя его идеи", он не мог быть с ним единым целым, так как идейно принадлежал к лагерю "отцов". Аркадию ближе спокойная обстановка в доме отца, да и "хозяйство не возбуждало в нем отвращения." Когда-нибудь ему все равно бы пришлось признать, что он чужой Базарову ("Он хищный, а мы с вами ручные."), и что его идеи "ему не по вкусу". Я полностью согласен с Писаревым, что Аркадий только лишь вообразил себе, что глубоко уважал и от души любил Базарова, хотя в сущности он не питал к нему никакой сердечной привязанности. Час от часу пропасть между ними росла, и особенно обнажилось размежевание между ними, когда они познакомились с Одинцовыми. В городе на балу они встретили молодую вдову. Анна Сергеевна – самостоятельная, властная, независимая и умная женщина. В
