Йшли ми якось із дідом полем додому. А навкруги така тиша благословенна,
що чутно шелест кожного колоска. І тоді дідусь пошепки,
щоб не поторбувати цю ідилію питає в мене
-Чи знаєш ти, онуко, про що колосся в полі шелестить?
-Діду, та хіба ж воно не від вітру шелестить?
-ні, це колоски розмовляють між собою. І лиш тільки уважна, терпляча людина може
почути ту розмову. Розповідають вони один одному легенди про кохання, людську працю,
великі битви.
-Дідусю, а ти чув їх розмови?
-чув. одну чи дві.
-розкажи, будь ласка.
-ну, добре. Було це дуже давно. Жили по-сусідству маленькі дівчинка та хлопчик.
Звали їх Марічка та Іванко. З дитинства вони дружили, гралися один із одним.
І обидва вони сильно любили працювати на землі та піклуватись про різні рослини.
Батьки підтримували дітей та усіляко допомагали їм. Та одного дня батьки розповіли
їм сумну новину: гілочки маленької вишеньки, яку діти посадили лише рік тому,
поламав вітер і, наврядчи, радуватиме вона їх своїми плодами. Діти засмутились,
але не здалися вони стали ще більше піклуватись про вишеньку. Кожного дня навідувались до неї,
поливали її, лікували і просто розмовляли із бідним деревцем. І через деякий час
стала вишенька одужувати, потроху розправляти свої змучені віти. А діти не переставали
навідуватись до неї, продовжували розповідати їй власні казки та оповіді. І отак
завдяки їх піклуванню та любові до маленького дерева, через рік раділи діти
із батьками першій вишенці, а згодом і другій... А Марічка з Іванком продовжували
навідуватись до своєї вишні. Так і виросли разом маленькі вишенька, Марічка та Івнко.
А із маленької любові до дерева виросло велике кохання Марічки до Іванка. І досі
їх діти грають під тією вишнею, а Марія з Іваном відпочивають у її затінку
та згадують своє дитинство.
-Гарна історія, розкажи ще.
-Е ні. Наступну казку розкажи ти мені.
-Яку?
-А ти послухай про що тобі колосся розкаже...
...Я вже виросла, проте досі, коли йду поряд із полем, згадую ті казки з дитинства та прислухаюсь, може почую ще якусь легенду чи казку...
P.S. на счет грамматики не уверена, лучше проверьте
Не відчуваючи страху, він переступив поріг цього загадкового проходу і миттєво опинився в іншій країні. Його очам відкрилася казкова країна з красивими зеленими полями, високими горами та річками, що грали під сонячними променями. Але що ж найцікавіше, люди в цій країні були обдаровані надзвичайними здібностями.
Іван Сила, зібравши свою відвагу та цікавість, розпочав свою пригоду, досліджуючи нову землю. Він зустрів людей, які могли керувати елементами природи: вогнем, водою, повітрям і землею. Ці здатності вражали хлопчика і надихали його розкривати свій власний потенціал.
Іван Сила знайшов мудрих наставників, які навчили його використовувати силу свого розуму та віру в себе. Він став навчатися магії, володіти мечем і вивчати давні ритуали. Через деякий час він став одним з найсильніших магів у цій країні.
Та не лише сила та магія займали увесь час Івана. Він також здобував нових друзів серед місцевих жителів, допомагав їм у складних ситуаціях та брав участь у захисті країни від зловісних сил.
битковість та незламний характер зробили Івана Силу справжнім героєм у очах краян.
Проходили роки, а Іван не забував своєї рідної землі. Він завжди мріяв поділитися своїми пригодами та здобутками з рідними і друзями. Завдяки своїм магічним здібностям, він створив зв'язок між країною, в якій він опинився, та своїм рідним селом.
Тепер мешканці його села могли дізнаватися про відчайдушні битви, які він виборював, про мудрість, яку він здобував у цій країні, та про радощі дружби, яку він знаходив серед нових товаришів. Вони чекали на кожне Іванове повернення, щоб послухати нову історію.
Іван Сила став прикладом сміливості та відданості. Він навчився бути лідером і вести людей до перемоги. Його дух не знав меж, і він завжди прагнув більшого - захищати своїх близьких та допомагати тим, хто потребував до .
Кожна пригода Івана Сили стала легендою у його селі. Діти мріяли бути такими самими сміливими, а дорослі відчували, що життя повне незвичайних можливостей. Його пригоди стимулювали інших людей вірити в себе та пробуджували їхню внутрішню силу.
Так, Іван Сила продовжував боротися за правду та справедливість у країні, в якій потрапив, і залишався великим героєм у серцях своїх рідних та друзів.