Валентин Чемерис сидів на узліссі, глянувши у відстань. Його думки блукали між спогадами про минуле та сподіваннями на майбутнє. Він згадував Галю, свою кохану, з якою пройшов стільки пригод і переживань. І ось, у цей момент, з далека побачив знайому постать, що зближувалася до нього. Це була Галя. Валентин не вірив своїм очам і піднявся, аби переконатися, що це дійсно вона.
Галя бігла, щаслива і зворушена, а коли досягла Валентина, вони обійнялися так сильно, що могли відчути билину щастя, що наповняла їх серця. Слова не були потрібні, адже вони відчували свою любов і зв'язок навіть без них.
Розповідаючи одне одному про свої пригоди після їхньої розлуки, Валентин і Галя зрозуміли, що життя їх знову зближує. Вони були вирішені не допустити більше жодної розлуки і побудувати майбутнє разом.
Повернувшись до своєї рідної села, Валентин і Галя зустріли велике свято, де всі мешканці прийшли разом, щоб відзначити повернення закоханих. Старші люди радо ділилися порадами і мудрістю, а діти радісно гралися, немовби відчуваючи, що їхнє майбутнє буде наповнене радістю і коханням.
Валентин і Галя побудували собі дім, де кожен день був наповнений теплом і ніжністю. Вони працювали пліч-о-пліч на своїй землі, вирощували різні рослини і розповідали одне одному цікаві
історії. Валентин став відомим селянським художником, а Галя відкрила свою школу, де вчила дітей розуміти та цінувати природу.
Час швидко пролітав, а кохання Валентина і Галі тільки зміцнювалося. Вони подорожували разом, відвідували різні країни, ділилися своїми знаннями та досвідом з іншими людьми. Їхня любов була прикладом для багатьох інших пар, що прагнули знайти щастя в одній одинокій світі.
Мартин Боруля – головний герой однойменної трагікомедії Івана Карпенка-Карого, заможний хлібороб, який домагається втрачених дворянських прав. Характер Мартина Борулі: не є скнарою і не знущається з бідніших за себе, має безглузде бажання будь-якою ціною стати дворянином і не бачить перепон на його досягненні. Його комізм полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Ставлення до інших: зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої ,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. Ставлення інших до Мартина: Тренделєв його дурить, родичі та друзі його не розуміють і хочуть, щоб він знову став звичайним чоловіком без бажання бути дворянином. Ставлення автора до Мартина: за прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Моє ставлення до Мартина Борулі: цього героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно. На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідних.
«Кохайтеся, чорнобривії та не з москалями…» так розпочинається одна з поем Т.Г. Шевченка. А умене одразу постає питання: чому в твоїй творчості, Тарасе, червоною ниткою проходить відверта зневага до «москальщини», «москалів», «ляхів» та «панів»? А чи не тебе, Тарасе, саме ті «москальські пани» викупили з кріпацтва? А чи не тебе вважали своїм другом «паничі»та підтримували тебе у скрутний час? А що зробив ти для своїх рідних та земляків після отриманої свободи, кого врятував? «У наймах, сестри, помрете!» констатовано в одному з твоїх творів. От так то – лише співчуття до рідних, жодного натяку на дію, на спроби до рідним людям.
Объяснение:
Валентин Чемерис сидів на узліссі, глянувши у відстань. Його думки блукали між спогадами про минуле та сподіваннями на майбутнє. Він згадував Галю, свою кохану, з якою пройшов стільки пригод і переживань. І ось, у цей момент, з далека побачив знайому постать, що зближувалася до нього. Це була Галя. Валентин не вірив своїм очам і піднявся, аби переконатися, що це дійсно вона.
Галя бігла, щаслива і зворушена, а коли досягла Валентина, вони обійнялися так сильно, що могли відчути билину щастя, що наповняла їх серця. Слова не були потрібні, адже вони відчували свою любов і зв'язок навіть без них.
Розповідаючи одне одному про свої пригоди після їхньої розлуки, Валентин і Галя зрозуміли, що життя їх знову зближує. Вони були вирішені не допустити більше жодної розлуки і побудувати майбутнє разом.
Повернувшись до своєї рідної села, Валентин і Галя зустріли велике свято, де всі мешканці прийшли разом, щоб відзначити повернення закоханих. Старші люди радо ділилися порадами і мудрістю, а діти радісно гралися, немовби відчуваючи, що їхнє майбутнє буде наповнене радістю і коханням.
Валентин і Галя побудували собі дім, де кожен день був наповнений теплом і ніжністю. Вони працювали пліч-о-пліч на своїй землі, вирощували різні рослини і розповідали одне одному цікаві
історії. Валентин став відомим селянським художником, а Галя відкрила свою школу, де вчила дітей розуміти та цінувати природу.
Час швидко пролітав, а кохання Валентина і Галі тільки зміцнювалося. Вони подорожували разом, відвідували різні країни, ділилися своїми знаннями та досвідом з іншими людьми. Їхня любов була прикладом для багатьох інших пар, що прагнули знайти щастя в одній одинокій світі.