Чи подобається вам знайомитися у трамваях? Багато з вас, напевно, дадуть відповідь: ні, не подобається. А от я із задоволенням познайомився із Катрусею саме у трамваї. Знайомство це не було звичайним. До появи Катрусі у вагоні мене не було поруч, але завдяки тому, що була холодна осіння пора і вікна трамвая запотіли, Катруся вирішила розважитися. Вона намалювала пальцем на віконному склі хлопчика і навіть подарувала йому кумедні окуляри. Цим хлопчиком був я, у мене вже було ім'я — Ха-еФ. Зрозуміло, що мені не хотілося розлучатися з дівчинкою. Коли Катруся вийшла з трамвая, я попрямував за нею. Звісно, дівчинка здивувалась, що в житті трапляються такі пригоди, коли малюнок раптом оживає. Ми стали друзями і уклали угоду, що я поселяюся в її альбомі малюнків і допомагатиму їй. Щоправда, потім, коли настав час йти на урок і показувати вчителеві малювання альбом, Катруся збентежилась. Непоказний хлопчик на альбомному папері не був передбачений класним або домашнім завданням, і вчитель, певно, не схвалив би появу такого малюнка. Але я рішуче відмовився залишати альбом. Коли вчитель побачив мене, він здивувався, поставив поруч зі мною знак питання: мов, що це за дитячі пустощі? Ми вирішили з Катрусею обміркувати, де мені жити і в чому можу бути їй корисним. — Знаєш, Катрусю, — запропонував я, — я зможу оселитися на будь-якій книжковій сторінці і, переходячи з однієї сторінки на іншу, дізнаватимуся про зміст книжки і переказуватиму тобі. — А уявляєш, Ха-еФчику, скільки нам задають читати на уроках літератури? Чи під силу буде тобі таке навантаження? Адже ти все ж таки набагато менший од мене, — відповіла Катруся. — Мені ні для чого бути великим, — відповів я, — хоча і це для мене неважко. А ще я можу писати твори за прочитаними книжками, причому твоїм почерком. Погоджуйся на мою пропозицію! Минав час, я справно виконував свої обов'язки. Вчителька не могла нахвалитися начитаністю Катрусі. У класі, де вона навчалася, усі теж були здивовані: і коли вона все читати встигає? Зверталися навіть із проханням поділитися секретом. Але що могла відповісти Катруся? Якби вона розповіла однокласникам, що вчитися їй допомагає якийсь намальований хлопчисько, з неї почали б сміятися. З іншого боку, Катруся розуміла, що читати книжки і писати твори повинна сама. Насправді вона не докладала жодних зусиль і обманювала і вчителів, і однокласників. Одного разу Катруся сказала мені: — А давай-но, Ха-еФчику, я сама тобі читатиму. Мені стаю цікаво, як це вийде у Катрусі. Але дівчинка так захопилася читанням, що вже не йшлося про те, щоб я її підміняв у цьому. Вирішила Катруся довести, що і твори пише не гірше за мене. Звісно, ми з Катрусею не розлучилися. Одного разу, напередодні Нового року, батьки з Катрусею прикрашати її кімнату, і Катруся намалювала мене фарбою на віконному склі. — Живи поки що тут, — сказала вона, — а там побачимо.
1.Сподівання Настусі на свободу:"Вона не надіялася ніколи, що буде мати нагоду в чотири очі говорити з могутнім падишахом і може випросити у нього свобідний поворот до рідного краю. Чула всіми нервами, що ся молода людина здібна до благородних учинків."2.Сміливість і відвертість Насті до султана:"Не тульки палати, йле й уся твоя земля - від тихого Дунаю до Базри і Багдаду, і до кам'яних могил фараонів, і по найдальші стійки твоїх військ і у пустинях. І не тульки земля, але й води, по котрих бушують розбишацькі судна."3.Відчуття Настусі:"Вона жіночим інстинктом відчула, що доволі глибоко загнала йому в нутро солодку, але затроєну стрілу першого враження симпатії і любові. І відчувала, що він зараз спробує виривати з серця ту стрілу..."4.Схожість Насті до матері Сулеймана:"Він ще не зустрічав у своїм житті жінки, котра бульше пригадувала б йому матір, ніж ся невольниця. Вже був певний, що вано й тільки вона потрапить виступати супроти нього так само лагідно й так само твердо, як його мати, котра одинока говорила йому одверто правду в очі, коли стрілив якогось бика без пороху."
Восени 1829 р. Шевченко супроводжує валку з майном молодого пана до Вільно. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, малює нам характер незвичайний, натуру чутливу й вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену і водночас непокірливу, вольову і цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим у боротьбі за існування шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Ці риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не У Вільно Шевченко виконує обов'язки козачка в панських покоях. А у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Шевченка віддають вчитися малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Яна-Батіста Лампі (1775 — 1837), який з кінця 1829р. до весни 1830р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (1762 — 1835), професора живопису Віленського університету. Після початку польського повстання 1830р. віленський військовий губернатор змушений був піти у відставку. Поїхав до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Десь наприкінці лютого 1831р. помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко. 1832р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В. Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Очевидно, 1835р. з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе, щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони 1838р. викупляють його з кріпацтва.
Цим хлопчиком був я, у мене вже було ім'я — Ха-еФ. Зрозуміло, що мені не хотілося розлучатися з дівчинкою. Коли Катруся вийшла з трамвая, я попрямував за нею. Звісно, дівчинка здивувалась, що в житті трапляються такі пригоди, коли малюнок раптом оживає. Ми стали друзями і уклали угоду, що я поселяюся в її альбомі малюнків і допомагатиму їй. Щоправда, потім, коли настав час йти на урок і показувати вчителеві малювання альбом, Катруся збентежилась. Непоказний хлопчик на альбомному папері не був передбачений класним або домашнім завданням, і вчитель, певно, не схвалив би появу такого малюнка. Але я рішуче відмовився залишати альбом. Коли вчитель побачив мене, він здивувався, поставив поруч зі мною знак питання: мов, що це за дитячі пустощі? Ми вирішили з Катрусею обміркувати, де мені жити і в чому можу бути їй корисним.
— Знаєш, Катрусю, — запропонував я, — я зможу оселитися на будь-якій книжковій сторінці і, переходячи з однієї сторінки на іншу, дізнаватимуся про зміст книжки і переказуватиму тобі.
— А уявляєш, Ха-еФчику, скільки нам задають читати на уроках літератури? Чи під силу буде тобі таке навантаження? Адже ти все ж таки набагато менший од мене, — відповіла Катруся.
— Мені ні для чого бути великим, — відповів я, — хоча і це для мене неважко. А ще я можу писати твори за прочитаними книжками, причому твоїм почерком. Погоджуйся на мою пропозицію!
Минав час, я справно виконував свої обов'язки. Вчителька не могла нахвалитися начитаністю Катрусі. У класі, де вона навчалася, усі теж були здивовані: і коли вона все читати встигає? Зверталися навіть із проханням поділитися секретом. Але що могла відповісти Катруся? Якби вона розповіла однокласникам, що вчитися їй допомагає якийсь намальований хлопчисько, з неї почали б сміятися. З іншого боку, Катруся розуміла, що читати книжки і писати твори повинна сама.
Насправді вона не докладала жодних зусиль і обманювала і вчителів, і однокласників.
Одного разу Катруся сказала мені:
— А давай-но, Ха-еФчику, я сама тобі читатиму.
Мені стаю цікаво, як це вийде у Катрусі. Але дівчинка так захопилася читанням, що вже не йшлося про те, щоб я її підміняв у цьому. Вирішила Катруся довести, що і твори пише не гірше за мене.
Звісно, ми з Катрусею не розлучилися. Одного разу, напередодні Нового року, батьки з Катрусею прикрашати її кімнату, і Катруся намалювала мене фарбою на віконному склі.
— Живи поки що тут, — сказала вона, — а там побачимо.