Українська література: Скласти план до твору микита кожумьяка для 5класу

Скласти план до твору "микита кожумьяка " для 5класу

👇

Ответ:

VovaMel2017

24.02.2023

1. Змей в Киеве (или "Князь отдает свою дочку змею")
2. Змей рассказывает про Кожемяку
3. Дочка посылает весточку отцу
4. Приход старших людей к Кожемяке
5. Приход младших
6. Приход детей и согласие Кожемяки на бой
7. Требование Кожемяки (что он просит в бой у царя)
8. Бой Кожемяки против Змея
9. Освобождение дочки (княгини, ну или принцессы, точно не знаю) и передание ее царю

4,7(32 оценок)

Открыть все ответы

Ответ:

UlianaModerator

24.02.2023

ответ: 1. «…маленький товстий і флегматичний… здавалося, не ходив, а котився на своїх коротеньких ногах» - це Федько з твору В. Чемериса «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання»

2. «…не йшла, а наче аж пливла, ледь торкаючись землі стрункими ногами в білих черевичках та гордо несучи маленьку голівку з товстою косою.

3. Через плече висіла сумка з газетами, журналами, листами…» це Галя з твору В. Чемериса «Вітька +Галя, або Повість про перше кохання»

4. «Останнім часом він уже не міг ізвладати з собою — постійно чогось бракувало, все довкола страшенно обридло і баглося чогось такого, що він і сам гаразд не усвідомлював… У нього зникло бажання до їжі, вихудлий, із запалими щоками, … з посірілим обличчям…» це князь із повісті-казки Ю. Винничука «Місце для дракона»

5. «Вимучене походами й боями, пооране зморшками обличчя… з голубою стяжкою» це Лицар Лаврін із повісті-казки Ю. Винничука «Місце для дракона»

Объяснение: 2 та 3 запитання - це описується Галя Козачок із твору «Вітька+Галя»

4,6(10 оценок)

Ответ:

Olga692010

24.02.2023

В Україні неможливо знайти композитора, який би не звертався до поезії Тараса Шевченка. Та найглибшим і найґрунтовнішим інтерпретатором творів поета в музиці, безумовно, є Микола Лисенко. Це дивовижний випадок, коли композитор звертався до поезії одного автора протягом усього свого життя. Його цикл, який називається «Музика до «Кобзаря», містить 87 творів різних жанрів і форм. Із «Кобзаря» Шевченка Микола Віталійович, власне, розпочав свій творчий шлях. Він завжди був вірним супутником, об’єктом творчої уваги та натхнення для композитора. На слова Тараса Шевченка Лисенко створив також 56 романсів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати.
У 1861 році студент Київського університету Микола Лисенко зустрічав труну з тілом Тараса Шевченка, яка довго мандрувала з далекого Петербурга «на Вкраїну милу». До самої пристані йшов він у густому натовпі, плечем своїм підтримуючи важку домовину. До останніх днів життя Микола Віталійович свято шанував пам’ять Тараса. Щороку в березні, всупереч заборонам і переслідуванням, у Києві проводились Шевченківські вечори і концерти, організатором яких незмінно виступав Лисенко. Традиційними також стали поїздки у Канів, на могилу Кобзаря. Як тільки зазеленіють «лани широкополі і Дніпро, і кручі», Микола Віталійович уже не знаходить собі місця. Поїздка в Канів вважалась родинною традицією Лисенків, та завжди в останню хвилину до них приєднувались десятки знайомих – Старицькі, Косачі, учні, хористи Миколи Віталійовича. Потім довго піднімались на крутий пагорб, ішли мовчки. Композитор не раз зупинявся, важко дихаючи. Йому, людині з хворим серцем, нелегко давалась гора, та він не скаржився. Довгі хвилини простоював над дорогою могилою свого вчителя, товариша, старшого брата. Про що думав він у ці хвилини? Ніхто не знає…
Важко навіть уявити собі, що майбутнього композитора в дитинстві виховували на аристократичний лад, зі знанням світських манер, вільним володінням французькою мовою нням для нього, як стверджувала Олена Пчілка, було село. Адже Лисенко народився і виховувався в селі, де няньки і велика двірня оточували панських дітей з ранку до вечора. До того ж батьки не забороняли синові гратися чи спілкуватися з сільськими дітьми.
Михайло Старицький згадував: «…В ті роки, крім звичайного початкового навчання, хлопчика вчили грати на фортепіано. Ці заняття він любив і взагалі здобув у музиці швидких успіхів… Одного разу дістали ми заборонені вірші Шевченка і цілу ніч читали їх, захоплюючись і формою, і словом, і сміливістю змісту. Лисенко, що звик до російської чи французької мови, був особливо вражений і зачарований музичною звучністю і силою простого народного слова».
А далі був Київський університет з його духом вільнодумства, фольклорними експедиціями, різноманітними гуртками, «недільними школами» тощо. Починаючи від створеного композитором у 1862 році хору студентів, протягом усього життя Лисенко збирав «не просто тенорів і басів, але найперше свідомих українців». Де тільки міг, він намагався згуртувати людей, особливо мистецьку молодь, навколо національної ідеї. Щорічно організовуючи концерти пам’яті Шевченка, Лисенко породив нову концертну форму – змішаний концерт. Сам Микола Віталійович виступав і як піаніст, і як хоровий диригент, звучали його обробки народних пісень і авторські твори, композиції інших авторів на слова Шевченка та інших поетів, вірші Тараса Шевченка та фрагменти вистав за його творами. Нині така концертна форма для нас звична, але в Україні вона бере початок саме від Лисенкових концертів.
Останньою в житті композитора акцією з увічнення пам’яті Шевченка стало вшанування 50-х роковин смерті поета. Величезний концерт відбувся в Москві, де прозвучала кантата М. Лисенка на слова Т. Шевченка «Б’ють пороги». Композитора не відпускали зі сцени. Василь Овчинніков, режисер дійства, написав, що «в його (Лисенка) особі присутні вітали Україну». Але після повернення додому наслідком описаної події стало відкриття поліційної справи про закриття «Київського українського клубу» та «притягнення членів ради старійшин на чолі з учителем музики М. В. Лисенком до кримінальної відповідальності за протиурядову діяльність». Через 4 дні після оголошення цієї постанови композитор помер від серцевого нападу.
Його життя почалося водевілем з малоросійським забарвленням, а закінчилось античною трагедією, коли композитора відспівував хор, що складався з 1200 осіб, і майже 30 тисяч людей прийшли попрощатися з ним – «Шевченком у музиці» — як називали М. В. Лисенка ще за життя, адже значення його для української культури і взагалі для України неоціненне.

Таміла ЧУПАК,
завідувач музею О. С. Пушкіна і П. І. Чайковського Кам’янського історико-культурного заповідника

4,6(6 оценок)

Это интересно:

12.09.2022

Искусство покорения сердец: как влюбить в себя парня...

Компьютеры-и-электроника

08.07.2020

Как скачать фильм с YouTube через YouTube Downloader...

Компьютеры-и-электроника

25.12.2021

Как правильно отправлять SQL запросы в Mysql из командной строки...

Хобби-и-рукоделие

29.03.2020