Жили колись троє братів і батько . Один з них був розумнним,а ті двоє були дурними. Помер їхній батько та батько в наслідство зоставив будинок коня та господарство. І перший син взяв дім а другий коня. А розумний син взяв собі господарство. Пройшов рік кінь помер ,будинок згорів. Сумують дурні брати та недового вони сумували розумний брат запропонував пожити у нього . Вони не вагаючись погодились . Брат порається по господарству , а дурні брати пісні наспівують і так до самого вечора. От одної ночі дурні брати захотіли їсти пішли вони до садку з полуницею . Виїли майже всю . Настав ранок встав брат дивиться а полуниці вже нема.Потім знову ночью брати зїли помідори але на цей раз розумний піддивився за ними а на ранок сказав: - Як ви могли мене обдурити??? І віт тоді дурні мудрого не переважать.
Традиційна українська колиска – це найперше ліжечко для немовляти, підвісне або опорне. ЇЇ ще називають люлька або колибка.
Виготовляли з чистих порід листяних дерев: клена, калини, ясена, горіха, ліщини, котрі ростуть у наших краях. Виготовляли їх власноруч, вкладаючи усю свою майстерність та любов. За формою вона нагадувала маленький човник, що пливе у хвилях людського буття. Її підвішували до стелі біля ліжка батьків, біля пічки, де тепло. Колиска була затишком для усіх дітей, що народжувалися у великій селянській родині. Під спів материнської колискової пісні гойдалася колиска, у ній засинало немовля.
Колиска і тепер є символом душевності родини, затишку та спокою, наступності поколінь.
У думах народ оспівує мужність і героїзм захисників рідної землі у боротьбі проти ворогів, засуджує жорстокість загарбників, а також утверджує моральний ідеал людини.
Кращі духовні якості людини втілює в собі героїня однойменної думи Маруся Богуславка. Це не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки. Доля цієї жінки дуже складна. Потрапивши в турецьку неволю, вона стає дружиною султана. Але забути рідну землю Маруся не може, мабуть, тому і знає, що сьогодні у нашій землі християнській Великодня субота, а завтра святий празник. Але, незважаючи на своє важке життя, ця жінка не втратила доброзичливості і співчуття. Вона ставиться з розумінням і добротою до бідних невільників, що "тридцять літ у неволі пробувають, Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають". Маруся відмикає темницю і випускає на волю бідних невільників, коли її чоловік від'їжджає до мечеті. Так вона може прислужитися Батьківщині, образ якої плекає в своєму серці.
Але повернутися додому Маруся не може, бо вже "потурчилась, побусурменилась". Саме тому вона просить козаків передати батькові, щоб не викупав її, дівку-бранку, з неволі. В цьому — трагізм і складність цього образу.
- Як ви могли мене обдурити???
І віт тоді дурні мудрого не переважать.