У одного з друзів досить незвичне ім’я – Ява. В повісті пояснюється, що це не ім’я, а прізвисько, яке причепилося до Івана з півторарічного віку. Саме тоді він, намагаючись вимовити своє ім’я, сказав: «Я – Ваня», а вийшло «Ява»…, яке причепилося до нього і стало його другим ім’ям. На вигляд він теж досить незвичайний. У Яви рясно вкрите веснянками обличчя і руде, постійно скуйовджене волосся. Це енергійний і відчайдушний хлопець.Саме Ява зазвичай є ініціатором витівок друзів та різноманітних їх вигадок. Вони то метро вирішать прокласти під Васюківкою, то влаштують бій биків, то театр шкільний організують. Та якими б не були вигадки Яви, вини завжди йшли у нього від душі і серця. Хлопець щиро вірив, що робить краще своїм односельцям та скрашує їхнє життя. Та Іван Рень був здатний не тільки на витівки та розваги, але й на серйозні вчинки. Наприклад, коли Ява не зміг здати екзамен з української мови і йому призначили переекзаменування, він сумлінно готувався до цієї перездачі. Вибрав хлопець для цього «безлюдний» острів і добрав для себе ім’я «Робінзон Кукурудзо».А ось Павлуша Завгородній – це повна протилежність Яві. Я думаю, що саме тому, що хлопці такі різні, їм і вдалося стати кращими друзями. У порівнянні з Явою Павлуша дуже врівноважений і незвичайно спокійний хлопець. Та незважаючи на це, він повністю підтримує Яву у всіх його забавках і витівках та компенсує в них відчайдушність свого товариша. Павлуша мріє стати льотчиком та дуже любить малювати,але не менше за свого друга полюбляє таємниці і романтичні пригоди
Я напишу текст на русском, а ты сама переведёшь ;)
Я живу в большой стране. Здесь много памятников, парков, школ, театров, и просто красивых мест. Я люблю свою страну широкие тротуары и белые бордюры и особенно за гордый характер народа, передающийся из поколения в поколение. Здесь улицы и памятники названы в честь национальных героев. В тёплые дни мы всей семьёй ходим на прогулку в мой любимый сквер. А зимой, особенно вечером, когда идёт снегопад город превращается в сказку. Я очень люблю свою страну!
Саттар бахлулзаде прошёл путь неустанного творческого поиска. он автор эпических панорамных пейзажей воспевающих природу родного края. картины саттара бахлулзаде - как стихи в них много настроения,они эмоциональны,поэтому воспринимаются на уровне чувств,а не разума,доходят до самого сердца. картины его как бы незаконченные,просмотр картин наводит на размышления. на первый взгляд погода пасмурная,ветреная,по небу плывут облака,деревья качаются. по обе стороны от дороги растут кустарники и деревья. дорога размытая. дорога уходит куда-то вдаль. по краям дороги растут невысокие растения сочно-розового цвета. деревья и растения растут на возвышенности. картина написана в тёплых тонах. впереди видны горы и дорога ведущая куда-то вдаль.
