У кожного в житті є свої речі чи люди, без яких не уявляєш свого життя. Для одного — це гроші, для іншого — близькі люди. Для мене найбільш цінним у житті є мої батьки, найрідніші люди. Саме вони від щирого серця бажають нам усього найкращого. Сенс батьківського життя — їхні діти.
Є багато прикладів з літератури, котрі доводять важливість батьків у житті кожного. Багато героїв відомих українських творів вбачать найціннішим скарбом свого життя батька й матір. Чудовим прикладом є й Маруся з однойменної повісті Григорія Квітки-Основ’яненка. Дівчина з дитинства росла в любові й злагоді. Автор використовує пестливі слова, аби краще підкреслити ніжність дівчини, з якою вона ставилася до батьків.
Не можу не згадати відомої драми українського письменника Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головна героїня твору — звичайна селянська дівчина. Для неї найголовнішою в житті є її матір Терпелиха. Наталка залишилася без батька, тому дуже цінувала матусю, була готова на все заради неї. З самого дитинства дівчинка росла доброю, скромною, чесною, богомільною, працьовитою: «Золото — не дівка!. Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, й матір на світі держить». Після смерті батька вона почала ще більше допомагати матері. Саме заради найріднішої жінки Наталка готова була вийти заміж за нелюба. Дівчина дуже цінула матір, не хотіла, щоб Терпелиха хвилювалася за неї. Усі односельчани дивувалися її відданості батькам.
Отже, тільки батьки є надійною опорою в житті кожного. Вона відіграють важливу роль, захищають від будь-яких життєвих негараздів. Найголовніше те, що саме ці люди з самого дитинства дарують нам почуття спокою, затишку, ніжності. Ніхто, окрім матусі, не зрозуміє краще й не підтримає. Ніхто, окрім татуся, не захистить і не дасть кращу пораду. Цінуймо наших батьків!
Объяснение:
Удачі!
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение:
