Дорогий Адам, я не дуже добре тебе знаю, та вже з першого нашого знайомства я зрозумів, що ти дуже хороша людина. На перший вигляд-ти сама звичайна людина. Та коли я познайомився з тобою, я зрозумів що я помилявся. Мене дуже розчарувало те, що в тебе ця жахлива хвороба'білокрів'я'. Якби я міг, я б зробив так, щоб ніхто не зазнавав такого, як ти. Мої побажання для тебе- залишатись таким ж привітним та веселим, який ти є тепер. Неважливо де ти будеш- на землі чи на небі, але для мене ти завжди будеш найкращим другом та порадником.
Рахіра мала багато спадкових вад — злодійкуватість, жорстокість, нечесність, заздрість — і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим прив'язала його до себе. Анна всіма характеризується як добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються. Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любов'ю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Добре, що Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.
Рано Т. Г. Шевченко все життя тяжко відчував своє сирітство. Йому все життя бракувалося над її долею, над тим, яке місце посяде її кохане дитя серед людей. А щоб це і ніч працювала вона, бідна вдова,І синові за три копиЖупанок купила,Щоб і воно, удовине,До школи ходило.(«Сова»)Кожна мати мріє про щасливе майбут…Материнська любов жертовна. Шевченківські героїні здатні цілком забути себе заради дітей. Роздягнені, голодні, старі жінки мандрують по різних землях, відшукуючи «діточок», що їх доля розкидала по далеких місцях. Син може забути матір, а вона ніколи його не забуде, до останнього подиху буде вірити, що зустріне, обніме свою дитину. І ця надія зігріває взимку самотню Сову, дає сили не просто вижити, а стати мудрою лікаркою героїні поеми «Відьма». Мати здатна в усьому обмежити себе заради дитини. Так, наприклад, мандруючи з малим сином, вигнана батьками Катерина (з одноіменної поеми) вимушена жебракувати. І отримавши якісь дрібні гроші, не хліб, не хустки собі купує молода жінка, а медяник для свого Івася. Особливе місце у Шевченківській галереї портретів матерів займає героїня поеми «Наймичка». Породивши сина, Ганна підкидає його заможним літнім людям, у яких немає дітей. Зрадівши, старі всиновлюють маля, а Ганна наймається до них служити. Привітна, роботяща, вона швидко стає своєю у господі, встигає поратися «і у хаті, і на дворі, і коло скотини». А найкраще доглядає малого Марка:А коло дитиниТак і упада, ніби мати:В будень і в неділюГоловоньку йому змиє,Й сорочечку білуЩо день божий надіває,Грається, співає. Марко дуже любить наймичку, шанує її, за бути на його весіллі за матір, бо стара господиня померла. Вся сім’я: і Марко, і старий Трохим, а згодом і дружина Марка, і їхні діти – ставляться до Ганни, як до найближчої родички. Проте вона не користується цим і відмовляється брати участь у весіллі, часто ходить на прощу до Києва. Вона не може жити без сина та його родини і водночас не наважується сказати Маркові правду, бо за моральними нормами того часу така правда осоромила б її кохану дитину. Ганна весь час картає себе і лише перед смертю встигає сказати Маркові, хто вона йому. Так усе життя ця мужня жінка присвятила синові і, забувши себе, зробила все, щоб не засмутити його, щоб не заплямувати його долю, його майбутнє.Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, ніжністю. Відчувається, що це найсвятіше для хати.Благословить дітей своїхТвердими рукамиІ діточок поцілуєВольними устами. Твір на тему: Материнська любов жертовна
