Епітети : дитячі любі роки, вродливі королівни, гордих переможців, завзятий, пишний цар, окружною рукою, смілива відповідь, безсонні довгі ночі, готичнеє склепіння, червонясте світло, навісний, безладний гомін, лютий біль, тихий стогін, проклята кров, рідний край, чесний стяг, чесну короговку, дитячі мрії, невидимою рукою Метафори: принци, Таємницею укриті; серце чарувала Бранки смілива відповідь; Мріє стеля надо мною; Червонясте світло впало; Чи в крові гарячка грає, Чи війна лютує в місті? Риторичні вигуки: "Здайся!","Убий, не здамся", "Ти мене убити можеш, Але жити не примусиш!", " Навісний, безладний гомін!"," Подивись на бойовисько!","Коли ні,— зірву завої!","Не за рідний край пролита!","Ні, я чую наше гасло!","Зав’яжіть тісніше рани, Шкода кров губити марне!..", "Будь проклята кров ледача, Не за чесний стяг пролита!.." Анафора: чи то, хай, хто Порівняння: Роки любії, дитячі, Як весняні води, зникли; Мріє стеля надо мною, Мов готичнеє склепіння; А гілки квіток сплелися На вікні, неначе грати. Риторичні запитання :"Чи то вуличнеє світло, Чи то полиски пожежі?";"Чи в крові гарячка грає, Чи війна лютує в місті?";"Хто живий у сьому замку? Хто тут має серце в грудях?";"Хто кого перемагає? Чи над лавами ще в’ється Корогва хрещата наша?"
. ДУХОВНЕ І ТІЛЕСНЕ У ЛЮДИНІ Уявлення про тілесне і духовне зазнали в історії культури значну трансформацію. Античність, яка залишила у спадок мистецтво турботи про себе, високо цінувала здорове і красиве людське тіло, що стало не природним, а культурним, наділеним суспільно значимими символами. Зовнішність, манери, жести, одяг - усе це свідчило про походження і становище людини і виражало його ставлення до системи громадського порядку. Стародавні суспільства взагалі надавали значення не стільки тому, що думає або переживає людина, скільки того як він поводиться. Середньовіччя, навпаки, надмірно інтенсифікувало дух і культивувало не стільки турботу про тіло, скільки турботу про душу, в рамках якої вироблялася складна психотехніка стримування афектів і потягів. У нових суспільних умовах все більш важливим ставали бажання, наміри і думки людини і тому контроль за пристрастями душі ставав серйозною суспільною проблемою. Її рішення взяла на себе релігія, ефективно використала для цього процедури покаяння, що діють на основі ретельних класифікацій гріхів. У Новий час основної антропологічної константою зробився розум, сприяє зростанню самодисципліни, стриманості, передбачливості та далекоглядності людей. У класичній філософії людина вважалася господарем власного Я, здатним керувати душевними пристрастями і тілесними бажаннями на основі розуму. Разом з тим безліч мимовільних дій, незрозумілих фобій і неврозів свідчили про те, що вчинки людини визначаються не тільки раціональними суспільними нормами, але і несвідомими афектами, потягами і бажаннями, які з причини їх не моральності витісняються зі свідомості, але залишаються при цьому сильнодіючими мотивами поведінки і викликають або осуджені суспільною мораллю проступки, або у разі придушення цих бажань до найсильнішим нервових розладів. Критика метафізики розуму і реабілітація несвідомого Фрейдом може зрівнятися з коперніканської революцією, що перетворила Землю з центру Всесвіту в рядову планету Сонячної системи. Архіпелаг несвідомого, дослідженням якого займався Фрейд, виявився великим, і дуже своєрідним. Для його вивчення виявилися малопридатними класичні методи рефлексії. Вони були трансформовані або замінені психоаналізом. Однак у Фрейда ще збереглися багато застарілих моральні оцінки несвідомого як зосередження всього порочного і аморального. К. Юнг спробував звільнитися від тиску цих догм і
