Объяснение:
Один із поетів написав про своє дитинство в повісті Гуси-лебеді летять це був Михайло Стельмах . Хоч на той час життя було тяжке , був голод , люди навіть немали взуття . Але Михайло був дуже доброю дитиною це мені запало до душі під час читання цієї повісті . В ній Михайлик розповідав цікаві історії з свого життя , він дуже любив казки та легенди, які розповідали йому дідусь Дем'ян та бабуся . Цьому хлопчині був цікавий навколишній світ він вважав що це казка . Сам же. Михайлик був дуже допитливою дитиною йому були цікаві книги , хоч на той час всі думали що це нечиста сила але йому подобалося читати , всякими здобував книги . Напевно тому він і став письменником бо з дитинства захоплювався цим . Це хлопчик з дуже хорошим серцем , не завжди його доброта радувала батьків але в глибині душі вони тішились що виховали такого сина . Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але ди Не дивлячись на те, що Михайло Стельмах походив з небагатої сім’ї, але дитинство його, оточене любов’ю та турботою, можна назвати щасливим. Мені дуже подобається ця повість !
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті «Гуси-лебеді летять» розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово «насіння» взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
