Рідна земля, Батьківщина, рідний край... Як гордо звучать ці слова із вуст справжнього громадянина свої країни, патріота... Я часто задумуюсь над тим, чим насправді для мене є мій рідний край: колискою, де зросла і де проходять мої роки, чи це спадок, який дістався мені від предків? Я знаю точно: для мене рідна земля - місце, де я можу знайти спокій душі і підтримку. Чи люблю я свій рідний край? Так, звичайно! Ця любов особлива, трепетна і чиста, сов джерельна вода, адже свій початок вона бере з мого серця,вона в моїй крові, нею мене збагачувала мати годуючи своїм молоком. Любіть рідний край, шануйте його! Ніхто не знає що може статися завтра, куди занесуть нас крила долі. Цінуйте кожну мить проведену на своїй Батьківщині адже вона в нас одна.
"Енеїду" Котляревсьокого по праву називають енциклопедією українських старожитностей. Так, у поемі зображено представників різних станів українського суспільства, народні звичаї й обряди, селянський і панський побут, міфи, легенди і вірування українців. Розповідь про троянців, карфагенян, сицилійців, рутульців, олімпійців-богів несе на собі ознаки українського колориту. Наші славні діди співали пісень про Сагайдачного та Січ, палили роменський тютюнець, носили шапки з решетилівських смушків. Вони виросли на українській землі, зокрема на Лівобережжі, про що свідчать назви населених пунктів у творі: Полтава, Опішня, Решетилівка, Лубни, Гадяч. У ватазі Енея ми натрапляємо і на українські імена: Педька, Терешка, Панька, Охріма, Леська, Олешка, Пархома тощо.Котляревський зумів зберегти у поемі дух козацької незалежності і це забезпечило їй неповторну й національну самобутність. У творі описані українські страви: галушки, лемішку, куліш; напої: сливянка, мед, горілка, сирівець, пиво. Зображено і український одяг (спідниця, запаска, очіпок), і народні ігри: журавель, хрещик, Панас, жгут. Цікаво, що Котляревський описав і вечорниці в пеклі, місцем яких була сільська хата. Там дівчата пряли, вишивали, розповідали казки, співали тощо. Вечорниці - це своєрідний університет культури на селі, де виблискує скарбниця людської мудрості. На вечорницях часто єдналися молоде українське подружжя.
Малий Михайлик під пильним оком бабуні та опікою діда Дем'яна. Дідусь проводить багато часу зі своїм улюбленним онуком, навчае його бачити красу природи й життя навколо себе. Про це свідчить розмова старого й малого про золоті ключи сонця, про гусеё-лебедів. Дідусь значною мірою вплинув на формування майбутнього письменника. Чого варте зізнання старого, котре запам'ятав Михайлик на все життя "В мене такими онуками поле не засіяне". Ці слова свідчать про дуже близькі стосунки, справжню дружбу між людьми. У них є спільні таємниці. Незважаючи на свій поважний вік, дідусь багато працює, щось майструє, та щось ремонтує, а це позитивно впливає на хлопчика. Знаючи багато народних переказів, легенд, казок, небелиць, дід Дем'ян щедро з ними ділиться з Михайликом. Отже, у цьому образі втілені доброта, народна мудрість та гумористичне сприйняття фізичних негараздів.
Я часто задумуюсь над тим, чим насправді для мене є мій рідний край: колискою, де зросла і де проходять мої роки, чи це спадок, який дістався мені від предків? Я знаю точно: для мене рідна земля - місце, де я можу знайти спокій душі і підтримку.
Чи люблю я свій рідний край? Так, звичайно! Ця любов особлива, трепетна і чиста, сов джерельна вода, адже свій початок вона бере з мого серця,вона в моїй крові, нею мене збагачувала мати годуючи своїм молоком.
Любіть рідний край, шануйте його! Ніхто не знає що може статися завтра, куди занесуть нас крила долі. Цінуйте кожну мить проведену на своїй Батьківщині адже вона в нас одна.