При вивченні української літератури Х IX ст. обов'язково слід звертатися до першого українського історичного роману П. Куліша "Чорна рада". Це глибокий багатопроблемний твір. Серед поставлених питань чільне місце займає проблема героїзму, душевної чистоти і духовної ницості у важкі для країни часи.
Одна з драматичних сторінок України, художньо розкрита П. Кулішем, — це надзвичайно гостра явна і таємна боротьба за владу, боротьба за гетьманування після смерті Б. Хмельницького. Різні соціальн висунули своїх лідерів: Павла Тетерю, Якима Сомка та Івана Брюховсцького. Переможцем вийшов Брюховецький, який невдовзі стратив своїх політичних суперників.
Це зараз ми знаємо, чим закінчилися події 1663 року. А поки що в романі все ще попереду, і кожен з персонажів діє за підказкою свого серця.
Паволоцький полковник Шрам — одна з центральних постатей роману — людина досвічена, мудра. Він добре розуміє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцінює їхні політичні та військові сили. Заради незалежності України Шрам готовий віддати сили й літа, що йому судилося ще прожити. Він їде до Якима Сомка, щоб словом і ділом до йому в цій справі — "привернути всю Україну до однієї булави".
Шрам — ідеально-романтичний образ, який усіма силами прагне добра та спокою Україні. Навіть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чоловік пророкував, що той помре своєю смертю, відповідає: "Нехай лучче поляже од шаблі і од кулі, аби за добре діло, за цілість України, що ось розідрали надвоє".
загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетері й "прийняв усю вину на одного себе".
Майже однодумцем полковника є Яким Сомко, один з кандидатів на булаву. На відміну від інших претендентів, це безкомпромісна щодо свободи свого народу людина. Утворі він разом зі Шрамом мріє з'єднати обидві частини України під однією булавою: "... що Україна розідрана надвоє, про те усім байдуже!" — каже Сомко при першій зустрічі зі Шрамом.
Сомко дещо легко, навіть ілюзорно, сприймає події, що розгортаються в Україні. Бо він запальний, як порох, ідеаліст, який понад усе ставить лицарські чесноти і не уявляє, як можна діяти інакше — за до грошей, лестощів і підступності. Тому і не зважає особливо на Брюховсцького, який сріблом узяв владу на Запоріжжі, думає, що достатньо палкої чесної промови або, на крайній випадок, гармат, щоб показати сутність кожного. А коли Сомко доведе свою правоту, то "Запорожців тоді я здавлю, як макуху, гетьмана їх поверну в свинопаси, а дурну чернь навчу шанувати гетьманськую зверхність!" Так самонадіяно та ідеалізовано сприймає він ситуацію, хоч вирізняється винятковою чесністю, завзятістю, відданістю своїй справі. Його гасло: "Нехай у мене всяке, нехай і міщанин, і посполитий, і козак стоїть за своє право; тоді буде на Вкраїні і правда, і сила". Але недооцінивши руйнівну силу противника, що розколює народ, так само, як і Шрам, Сомко гине у боротьбі за права народу.
Видно, що погляди цих двох борців близькі й самому П. Кулішеві. Шрам і Сомко— це засоби висловити заповітні письменницькі думки стосовно державності.
Не можна оминути й не зачудуватися душевною широтою козака-запорожця Кирила Тура — завзятого воїна і характерника, філософа і по-своєму мудрої людини. Саме про таких ляхи казали, що в козака "дев'ять душ у тілі", що "буцім запорожці ростуть у Великому Лузі з землі, як гриби".
Для нього головне — гідно нести славу воїнів-запорожців. Відповідаючи Чорногору на запитання про втечу від погоні, Тур гордо вимовляє: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах. Не сьогодні, дак завтра поляже вона, як од вітру на степу трава; а слава не вмре, не поляже..."
Апофеозом доброти, товариськості Кирила Тура є спроба врятувати Сомка від страти. Заради вищої справедливості, вищих ідей, які запорожець розумів, він готовий був віддати життя.
Кожен з основних персонажів — Сомко, Шрам, Тур, Петро, Черевань, Брюховецький, Тетеря — несе в собі певну життєву філософію, певну ідею. Тільки одні ідеї спрямовані на об'єднання нації, осягнення інтересів кожної людини і народу, а інші — тільки на власний, вузьколобий інтерес.
В розрізі морального виховання студентської молоді, 12 березня 2013 року, була проведена відкрита виховна година в групі ТМ – 34 на тему: «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?».
Мета виховного заходу - нагадати про моральні святині та істини, формувати у студентів високоморальні якості, такі як: доброта, милосердя, справедливість, прагнення до ближньому у скрутну хвилину. Крім того, виховний захід мав на меті переконати, що байдужість — негативна людська риса, яка породжує зло, ненависть і є однією з найтяжчих вад людини та спонукати до необхідності позбавитися цієї страшної риси, що має руйнівну силу як для особистості так і для оточення.
Після вступного слова класного керівника та актуалізації теми студентам було запропоновано засудити байдужість на вічне вигнання та забуття. Таким чином, основна частина виховного заходу проводилась у формі судового засідання. Студенти виступали у ролі судді, секретаря, адвоката, прокурора, народного засідателя, свідків зі сторони обвинувачення та зі сторони захисту. В ході судового засідання свідки звинувачення розповідали про різні прояви байдужості. Їх слова супроводжувались показом презентації, в якій застосовувались фотоілюстрації та відеоролики, що наочно підтверджували ті непоправні наслідки, до яких призводить людська байдужість. Потім слово було надано свідкам захисту. По закінченню їх виступу, суд залишив залу для обговорення та винесення вердикту. Поки суд був на обговоренні, студенти обговорювали та вирішували проблему : «Байдужість – людська вада чи прогресуюче зло?» . По завершенню обговорення, суд, враховуючи голос кожного з присутніх, виніс рішення:
1. Визнати Байдужість найтяжчим з людських пороків.
2. Визнати її винною в підлості, убивствах, шахрайстві та інших злочинах.
3. Засудити Байдужість до вічного вигнання та забуття.
Після оголошення вироку суду та завершення судового засідання, слово було надано студентці Різун Ярославі. У своїй доповіді вона розповіла про незвичайне життя Ніка Вуйчича - людини, яка незважаючи на свої обмежені можливості не лише вижила, а і на сьогоднішній день є прикладом неабиякої небайдужості до порятунку життя інших людей.
Всі студенти брали активну участь у підготовці і проведенні виховного заходу, тож сподіваємося кожен з них усвідомив той непоправний вплив байдужості на життя людей. Хочеться вірити, що почуте і побачене сколихнуло їх серця і назавжди знищило бажання залишатися байдужими, тоді коли б могли проявити милосердя , увагу та доброту.
Маємо надію, що кожен з присутніх на виховному заході зрозумів: якщо ми, ніби за цеглинкою цеглинку, будуватимемо духовне спілкування, виховуватимемо духовні цінності, не будемо байдужими та черствими, то в майбутньому матимемо витвір мистецтва — справжній храм людської душі, в якому місця для байдужості не буде.