Літопис... Літописець... Літописання... Вслухаймося, як звучать ці слова. Про що нам розповідають? Вони самі підказують, що йдеться про опис різних подій протягом "літ" — років. Дійшли до нас ці слова з давніх часів Київської Русі. Історики пов'язують виникнення літописання на території України-Русі з прийняттям християнства і появою слов'янської абетки, яку створили просвітителі Кирило та Мефодій. Літописи розповідають про те, що відбувалося на київських землях у той чи інший час. Деякі з них записані також зі слів очевидців давніх подій. Наприклад, вважається, що літописні згадки про переможні походи київського князя Олега на греків, записані ченцем Нестором-літописцем за народними переказами. Адже в часи правління самого Олега літописання ще не існувало.
Преподобний Нестор з Києво-Печерського монастиря — один з найвідоміших літописців. Завдяки йому з'явилися літописи про події з життя Київської Русі та найдавніший звід літописів "Повість минулих літ". У цьому зібранні в певному порядку розміщені історичні оповідки, документи княжої влади, закони того часу.
"Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосійського монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Так починається "Літопис Руський", у якому подаються відомості про розселення слов'ян, утворення держави, про перших руських князів. "Повість минулих літ" починається з оповіді про розподіл землі між синами біблійного Ноя. Так вимагали традиції літописання.
До наших днів дійшло кілька списків "Повісті минулих літ". Найстарішими вважаються Лаврентіївський та Іпатіївський.
"Повість минулих літ" цікава тим, що в ній зібрано не лише історичні факти, а й народні перекази, легенди, інші зразки фольклору. Однією з відомих легенд, на основі якої були написані літературні твори, стала згадка про віщування волхвів київському князю Олегу. Віщуни напророкували, що він прийме смерть від свого коня. Олег відмовився від улюбленого коня, який супроводжував його не в одному поході. Але згодом потрапив на місце, де був прах тварини. Там князя вкусила змія. Так збулося віщування.
Також у цьому літописі згадується про заснування Києва, називаються імена братів Кия, Щека, Хорива та їх сестри Либіді, які вважаються легендарними особами.
Літописання в нашій країні бере початок з часів князювання Володимира Мономаха. У "Повісті минулих літ" вміщено його твір "Повчання дітям". Князь закликає дітей і всіх, хто читатиме "Повчання", мати в серці страх божий, чинити щедру милостиню, не наслідувати лихих дій і дає низку інших мудрих порад.
Розквіт літописання в Україні-Русі припадає на час князювання Ярослава Мудрого, коли великої ваги надавалося книжній науці.
Літописи давнини — це історичні, літературні твори, які мають велике значення. Адже вони допомагають зрозуміти самобутність нації, створюють картину історичного розвитку нашої держави. Літописи ввібрали у себе книжні та фольклорні традиції літератури Київської Русі. Вони мають естетичну, історичну цінність і навчають нас розуміти, якого роду ми діти.
Объяснение:
"Спершу зухвало і скажено відбивався, вибухав прокльонами й сарказмом, плював в обличчя йому — слідчому, а потім лише хекав крізь зуби і мовчав, розчавлений, але завзятий. Мовчав презирливо... Його вже носили на рядні, бо негоден був ходити... Він уже конав — але ні пари з уст", — згадує слідчий НКВС Медвин допити Григорія. Це ж він, підслідний, не зламався й не попросив пощади. Це ж Многогрішний тепер переслідує чекіста у снах. І незрозумілою є для Медвина така затятість, яка змусила вважати допитуваного вже своїм особистим ворогом. Не знає слідчий, що саме в цей час Григорій їде на каторгу в поїзді, з якого зухвало й безстрашно вистрибне прямо в ніч, у глуху й непролазну тайгу. Вистрибне, можливо, прямо в обійми смерті, але не скориться тоталітарному радянському режиму, незважаючи на всіх охоронців, озброєних багнетами... Що змушує головного героя роману "Тигролови" чинити так? Коли задумуєшся над цим, то приходиш до висновку: причини треба шукати у винятково розвинутому почутті людської гідності й патріотизмі, притаманним українцям узагалі й Многогрішному зокрема. Витоки цього почуття — у вродженій, глибоко закоріненій, а тому й незнищенній любові до Вітчизни, що є найвищою людською чеснотою. Ця чеснота, на мою думку, не дала Григорію загинути в нетрях тайги.
Головного героя твору знаходить і забирає до себе родина Сірків, українців, які відбудували "куточок України" в сибірських хащах. Ця сім'я свято береже всі народні звичаї і традиції, дотримується основних засад моралі — чесності, доброти, працьовитості. Молоді члени родини, Григорій та Наталка, виховані в пошані до старших. Саме тому Многогрішний серцем прикипає до цих людей, у яких відчуває споріднені душі. І недарма, бо Сірки є такими самими волелюбними, як і сам Григорій, людьми, що не схотіли підкоритися тиску тоталітарної машини й обрали вільне життя тигроловів у глухому лісі. Автор не раз підкреслює: у Сірків і Многогрішного тече одна кров, кров українського народу, у генетичній пам'яті якого — віки боротьби за волю. Ця пам'ять не дає спокійно жити Григорію, і, зустрівшись-таки зі своїм давнім мучителем Медвиним, юнак убиває його. Це убивство не можна назвати злочином, це помста за довгі місяці страждань не тільки його, а й усіх замучених у стінах НКВС. І хоча потім Многогрішному доводиться тікати з України разом із коханою Наталкою, однак п'янке відчуття свободи дорожче за все на світі.
Слід зауважити, що за образом Григорія Многогрішного проступає сильна особистість самого письменника Івана Багряного, закоханого у свободу й переконаного, що Україна неодмінно матиме прекрасне майбутнє. Доказом цього є цілісність натури автора роману, який відчуває єдність з українською нацією, її культурою й історією. Його твір — заклик не .підкорятися будь-чиїй залізній волі й до останнього боротися з ворогами рідної землі. Недарма Олена Те-ліга вважала, що роман "Тигролови" і його головний герой виховують "сильних і твердих людей української нації".