ответ: Добридень Соломіє! Нещодавно на уроці української літератури ми прочитали про тебе, і ти мій улюблений персонаж.
-Добридень! Тож ти мене вже знаєш, а ти хто?
-Я теж Соломія учениця 8 класу і твоя палка шанувальниця.Скажичи не було тобі страшно йти відбивати Остапа у турків?
-Звісно страшно але я кохала його тож не змогла б кинути.
-А чому ти тікала з села?
-Я тікала не просто так а від панщини. Адже люди українські нісикунди спокою не мають крутяться у ярмі панському ось я і втекла з Остапом долі кращої шукати.
-Ось саме і тому я тобою захоплююсь адже ти така безстрашна і просто втекла з села не боячись покарання.
-Я рада що в мене є такі шанувальники як ти, тож бери з мене приклад і ніколи не здавайся! А зараз мені треба йти ,тож бувай!
-Дозустрічі Соломіє!
Объяснение:
«Лісова пісня» — драма-феєрія в трьох діях Лесі Українки, написана у 1911 році.
1)"…де ж є відьма в лісі?
Відьми живуть по селах…"
— Дядько Лев
2)"Хліб добрий, дівонько, а не людина."
— Дядько Лев
3)"Кохання - як вода, — плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал — воно кипить, а стріне холод —
стає мов камінь."
4)"Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає."
— Мавка
5)
"Добро? А може, там згорить і лихо?."
— Лукаш
6)"Чого боїшся? Дурня не боялась,
а мудрого боїшся?"
— Лукаш
- Діточки, діточки, подайте мені води. Бо не дам собі ради, щоб підвестися самій, а пити так хочеться.
- Нема в хаті води, - одказують діти.
- Візьміть глечик, - каже мати, - підіть до річки та й наберіть води. Одізвався старший хлопець:
- Я не маю чобіт, нехай іде сестра. Мати до дочки:
- Піди, доню, принеси мені води.
- Я не маю хустки завинутися. Нехай іде менший. Просить мати меншого сина:
- Піди, Івасику, принеси мені водички.
- Я не маю в що вдягнутися, - одказує той. Так ніхто і не приніс хворій матері води.
Пішли діти надвір, граються, а мати в хаті ледве-ледве підводиться з ліжка, обростає пір'ям. А найменший хлопчина саме вбіг у хату, бачить - мати вже стає зозулею, став гукать до брата і сестрички:
- Наша мати стає зозулькою, хоче одлетіти од нас. Скоренько біжімо по воду для неї.
Схватили діти хто що: глечик, кружечку, відро. Всі побігли до річки, набрали води і кричать навперебій:
- Мамочко, мамочко, пий воду.
А мати вже вся обросла пір'ям, стала зозулькою, одлітає од хати:
- Ку-ку, ку-ку... Пі-зно, ді-ти, пі-зно... Ку-ку, ку-ку...
І стала одлітати. А діти за нею бігли, бігли, збиваючи по грудах ноги до крові. І до цих пір у лісах, на полянах стелиться мох з червоними краплинами: то, кажуть, ті краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих.
А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею.