Дума про Марусю Богуславку — це твір водночас і про історичні події, складний вибір. Текст думи не оповідає про це, але ми можемо припустити, що її вчинок Маруся буде покарана турецьким ханом, коли все розкриється. І ще одне. Я кілька разів перечитав цю думу, перш ніж побав одну важливу, як на мене, деталь: «…у тій-то темниці пробувало сімсот козаків бідних невольників». Сімсот. Я так яскраво уявляв собі, як сумнівалася дівчина, вчинок небезпечний для неї самої, але ж те добро, яке вона зробить… Тепер я починаю сумніватися і сам: чи правий я, коли домислюю і вигадую собі внутрішні сумніви. Навряд чи вони були, як тепер мені здасться. У нашому сучасному житті, на щастя, нам не знайомі такі проблеми, такі ситуації, вибір такого порядку. Навіть у мирний час ми відчуваємо щось таке невимовне, що можна назвати «голосом роду» або «голосом крові». Імовірно, щось подібне лунало в душі Марусі, коли вона визволяла невільників, називаючи їх «братами». Сумніваєтесь ви? Навряд. Навряд чи в такій ситуації можна бути невпевненим у правильності своїх дій. Проблема вибору? Проблема обов’язку, морального, внутрішнього. Безумовно, так.Символічно, що описані події відбуваються на Великдень. А ще, як не дивно вчинок Марусі не виглядає «героїчним». Не шокує, не дивує, як усе героїчне. А видається природнім, це знайоме, мабуть, кожному читачеві. Напевно, це символізує той самий «голос крові». І Маруся не повертається додому разом з визволеними, вона навіть просить батьків, щоб не викупляли її з неволі:Бо вже я потурчилась, побусурмениласьДля роскоші турецької, для лакомства нещасного!І Я бачу в цьому не душевну силу усвідомити це, адже усвідомити про себе шось подібне, мабуть, непросто, і не відсутність душевної сили повернутись, втекти, кудись. У цьому, як на мене, трагедія людини. Дивно, що, говорячи про цю думу, найчастіше тільки підкреслюють сміливий, гідний поваги вчинок дівчини, Не звертають уваги на її особисту трагедію. Відірваність від власної землі і нашу, якась приреченість жити в іншій вірі, на чужій землі… Ми не можемо цього зрозуміти через нетиповість ситуації для сучасності. Ми можемо хіба уявляти, що відчуває людина на місці Марусі. Але навіть уявляти такого не хочеться. І це -другий вибір. Мабуть, складніший, ніж перший. Шкода, що його помічають, не звертають увагу на нього, не аналізують.
У романі порушено суспільно значущі соціальні проблеми, тому за характером він соціальний. Крім того, соціальні процеси зображено через психологію героїв, їхні думки, прагнення й переживання, звідси глибокий психологізм. Отже, це яскраво виражений соціально-психологічний роман. Чіпка Варениченко-головний герой простий хлопиць якого життя загнало у темний кут.Чіпка був нормальним хлопцем але горілка та друзі-бандити прийшли та поламали йому життя,навіть на рідну мати йому стало начхати.Закінчуется усе тим шо Чіпку страчують за бандитизм.
. Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази». Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл. Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
