Відповідь: Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Максим і Тугар Вовк — представники антагоністичних таборів. Вони різні, але у дечому і схожі (усвідомлення своєї сили; почуття власної гідності, сміливість, витривалість, залізна воля; розум і кмітливість; бажання повнокровного життя). Ці позитивні риси підпорядковано абсолютно різним життєвим принципам. Мужність, відвага Максима викликали захоплення навіть у самого Тугара Вовка: «їй-богу, славний молодець … Не дивуюсь, що він очарував мою доньку. І мене самого він міг би очарувати своєю рицарською вдачею!» Даючи устами ворога таку високу оцінку вчинків Максима, І. Франко ще більше героїзує цей образ. Максим Тугар Вовк - визнання рівності між людьми; - найвищий ідеал — влада громади; - любов до рідної землі; - вірність давнім звичаям; - чесність і відвертість; - справедливість. - почуття своєї вищості, зарозумілість; - найвищий ідеал влада власника; - відсутність почуття патріотизму; - зневага до народних звичаїв, віри; -підступність і хитрість; -жорстокість. Письменник однозначно засуджує Тугара Вовка, поступово розкриваючи усі сторони його вдачі та причини злочину. Вже на початку повісті Франко, нагнітаючи негативні риси зовнішності й характеру, викликає в читача відразу до персонажа: «Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів, яких їхав воювати». Прізвище Вовк повністю імпонувало його вовчій натурі. Авторська характеристика Тугара Вовка підсилюється його самохарактеристикою. Погрожуючи в думках тухольцям, він говорить: «Але постійте, ви, хамове плем’я, пізнаєте ви, з ким маєте діло! Тугар Вовк — се не тухольський вовк, він і тухольським медведям зуміє показати «зуби». Зрадника, підкреслює Франко, завжди чекає ганебний кінець.