Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
Багато віків черпає людство силу і мудрість зі слова Божого, яким говорить Біблія—визначна пам'ятка світової літератури. У перекладі з давньогрецької "biblia" означає "книга". Але до її складу ввійшло 77 книг, що створювалися сорока авторами. Представники шістдесяти поколінь написали Біблію. Автори мали різне соціальне становище: Петро був рибалкою, Соломон — царем, Павло — рабом. Книга писалася в різні часи і за різних умов: Мойсей — у пустелі, Давид —в час війни, а Соломон складав "Пісню пісень" в мирний час. Тому в одних книгах проповідується милосердя і рівність, в інших — влада самодержців трактується як милість Бога.
Кількість авторів, їх індивідуальність, умови, за яких вони творили, позначилися на обсязі, змісті, композиції окремих книг. Тому таке велике розмаїття жанрів: міфи і легенди, хроніки і юридичні кодекси, молитви і заповіді, пророцтва, перекази тощо.
Біблію поділяють на Старий Заповіт (50 книг) і Новий Заповіт (27 книг). Основою такого розподілу стало Різдво Христове. Наслідком різного світогляду авторів є різниця в ідейному спрямуванні книг Старого і Нового Заповіту. Так, перший у висловлюванні "зуб за зуб, око за око" виправдовує помсту, а основний принцип Нового Заповіту проповідує сумирність, милосердя: "якщо вдарили по щоці — підстав іншу".
У книгах Старого Заповіту розповідається про народи Близького Сходу, їх державний лад б життя, звичаї і повір'я. Псалтир носить навчально-поетичний характер.
У Новому Заповіті найважливіше місце займає Євангеліє — оповідання про Ісуса Христа, написані його учнями. Окремо виділяється жанр притчі; за до притч Ісус Христос викладав високі моральні істини, на які й у наш час спирається людство.
Біблія — це не тільки видатна пам'ятка світового письменства, це — своєрідний підручник, що вчить жити, відображує істинні цінності Буття.
Я вважаю,що людина не повинна відмовлятися від того,до чого привчали її багато років. Знехтувати мовою,традиціями,звичаями це безглуздо і соромно.
Ти повинен з гордістю прожити на тій землі,де тебе ростили,любили,піклувалися. І з гордістю померти,віддавши себе цій землі,тим самим подякувати їй за все корисне,що вона для тебе зробила.Может немного переделать.