Question

Реферат на тему українська химерна проза 20 століття

Answer 1

Українська «химерна проза» Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці україн­ської літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спа­лахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народ­них уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскріз­ним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчу­вається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і без­ліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дило­гію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий опові­дач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумов­лює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибо­кої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтма­това, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котля­ревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про націо­нальні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запо­зичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософ­ськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1.    Використання міфів.2.     Міф не має хронотопу.3.     Присутність химерних образів.4.     Межа між світом реальним та ірреальним стерта.