Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.
Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.
Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.
Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.
Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.
Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.
Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. З величезної кількості подій кипучого політичного і культурного життя України XVII століття Ліна Костенко вихопила один маленький острівець — драму окремої особистості, а висвітлила трагедію цілого народу, показала болі сучасника і страх народу перед майбутнім. Роман присвячений легендарній Марусі Чурай. Показуючи життя українських міст і сіл часів Богдана Хмельницького, авторка створює широку галерею народних образів. Роман виховує в читачів почуття любові до свого народу. Стародавнє місто Полтава в романі постає як символ рідної землі, як місто відважних людей, що не пошкодують свого життя заради рідної землі та народу. Вони мужньо боронять місто, самовіддано захищають свою честь, совість, мову і культуру. Рідна земля з її трагічною долею стоїть за спинами героїв. Історія народу України переплетена із сюжетною лінією життя Марусі. Увесь твір перейнятий почуттям любові до рідної землі, яка постає перед нами не тільки діамантово-переливними малюнками пейзажів, а передусім строкатою мозаїкою людських доль (як історичних, так і вигаданих), що, взяті разом, становлять історію народу.
Образ Марусі Чурай тісно пов'язаний із образом України. Серце Марусі відкрите для кожної чесної людини, всі свої найсвітліші почуття вона висловлює у піснях. Маруся виросла в сім'ї, де шанувалася любов до Вітчизни, уболівали за щастя народу. Маруся чиста серцем, швидка на розум, окрім того, наділена поетичним і музичним талантом. Вона мудра і добре бачить людські вади, намагається зрозуміти і по змозі виправдати негідні вчинки людей, не бере на себе права осуджувати їх. У її образі втілено найкращі риси українських дівчат.
Болить за Вітчизну і палке серце Івана Іскри, що мчить до гетьмана зі звісткою про небезпеку, яка нависла над піснею рідного краю — над Марусею Чурай. Добре розуміє і Богдан Хмельницький, що важить для держави народна пісня. Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, — Що помагає не вгашати духа.
Як не співцями створені пісні?
Без історичної пам'яті про боротьбу і подвиги предків любов до Вітчизни всихає, як дерево без кореня. Ліна Костенко не обминає і чорних сторінок історії України. Пересторогою для нащадків звучать у романі згадки про Байду Вишневенького, Наливайка, Пашпока, Чурая, що стали жертвами зради співвітчизників, які бездумно запрягли своїх онуків у ярмо неволі. Народ у романі є і творцем історії, і безстороннім її суддею. На прикладах кращих його представників ми вчимося мужності, мудрості, любові до Вітчизни, до свого народу, вчимося не допускати зради і несправедливості.
"Маруся Чурай" — це народне життя у строкатому його повнокров'ї. Побут, звичаї, вірування — все дихає народністю, все живе. Роман змальовує події нашої далекої історії, але цілком сучасний, бо в ньому порушено такі проблеми, які хвилюють нас і сьогодні. У нас виникає потреба до рідній землі відродитися у красі й славі, а народові стати гідним і рівноправним серед інших народів.
Проаналізувати вірш "Жовтень жовті жолуді" пропоную так: Тема: розповідь про чарівність природи восени. Ідея: природа - чудова та неповторна. Композиція: чітка, виразна, що складається з таких частин: вихідний момент (1-4 рядки), розвиток почуття (4-останній). Жанр: лірика (пейзажна) Художні засоби: Алітерація: повторення звука [ж] (назва); а також звуків [ш], [с], що створює атмосферу шуму, звуку листя, що восени шурхотить під ногами. Епітети: жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет, золоті пожежі, золотими клешнями, золоту Родоз, золотим пожежником. Основний епітет - золотий, що передає велич та барви природи восени. Персоніфікація: походжає дощ, жовтень...на базар несе, пише осінь...есе, набиває вітер золотий кисет.
Головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» – маленький хлопчик Михайлик, який сприймає оточуючий його світ щиро і безпосередньо. Усе, що відбувається навколо нього – це справжня казка і диво. Як і кожна щаслива людина, Михайлик вміє насолоджуватися життям. Звичайні речі дарують йому справжнє щастя.
Проблеми, які турбують Михайлика, для когось, на перший погляд, можуть здатися дрібними, але для нього вони надзвичайно важливі: як пробратися до театру, як пройти босим до хати так, щоб не побачила мама, де дістати цікаву книжку.
Хоч Михайлик ще маленький хлопчин, вже у цьому віці про нього можна сказати, що він щира і добра людина, яка поважає дорослих та їхню працю, вміє відрізняти злих людей від добрих, лицемірів від щирих, людина, яка більш за все хоче навчатися у школі і стати вчителем. Люблять Михайлика й оточуючі: дівчина Люба ставиться до хлопця як до гарного друга, Мар’яна намагається йому до а дядько Себастьян з задоволенням провидить з Михайликом вільний час.
Повість розпочинається красивою і дуже хвилюючою картиною: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». На крилах своїх вони несли життя і весну. «А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимим смичком провів по синьому піднебессі, по білим хмарам, і вони забриніли, як скрипка. Я тягнусь догори і сам собі не вірю: від за річки знову над нашою хатою пролітають лебеді! А вища скрипка і срібний відгомін бринять, єднаються над моїм дитинством, підіймають на крила мою душу і забирають її в нерозгадану далину. І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі..». Це ще один образ твору, скоріше символ лебединої краси і символ швидкоплинних, неповторних років дитинства, які допомагають відчути цей світ набагато досконалішим, добрішим і кращим. Саме таким його бачив Михайлик, саме таким його бачив і письменник М. Стельмах.
Цікаво, але в повісті «Гуси-лебеді летять» немає негативних персонажів. Щодо позитивних образів, то найбільш цікавими є рідні Михайлика – його мати та батько, дід Дем’ян і бабуся. Дідусь хлопчика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном. «…Біля вікна дружини і прихопив мого діда останній осінній сон і простуда». Дід Дем’ян занеміг і незабаром помер. Не надовго пережила свого чоловіка і бабуся Михайлика.
Хлопчик дуже любив свою бабусю. А тій найбільш усього подобалося поратися в саду. Вона розмовляла з деревами, наче з родичами, і Михайликові це дуже подобалося. Це була людина, що народилася ще за часів кріпацтва. Вона не мислила свого життя без дідуся Дем’яна: «…Уже й життя минуло їхнє, та й досі мої старі жили, наче молодята: не тільки на людях, а й поміж собою вони увесь вік були делікатні, уважні, привітні». Тому, мабуть, і не змогла вона залишатися на цьому світі самотньою. Пожурилася, прибрала у хаті, та й померла на наступний день.