Відповідь:
Пояснення:
У першому видінні на Козацьких Могилах дівчина побачила гетьмана Богдана Хмельницького.Він визначна особистість, яка зіграла ключову роль в історії України. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату, державний діяч, полководець.
У другому епізоді Наталочка дізналася про полковника Богуна.
Іван Богун — український військовий і державний діяч, козацький полководець. Він був відважним воїном та легендарною особистістю, що прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України. Через століття він вселяє в нас беззаперечну любов до Батьківщини та надихає на подвиги.
Дружба - "Я бiг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механiзм. I менi здавалося, що серця нашi теж б'ються, наче одне серце. Менi було дуже хороше! Мабуть, таке вiдчувають справжнi друзi-солдати, коли плече в плече йдуть в атаку. Отак бiг би й бiг на край свiту. Нема нiчого кращого в життi за дружбу!"
Гуморист, бешкетник, здатний на вигадку - "Одно… Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні»".
Врівноважений і спокійний - "Правильно. Коли за тобою женуться, бігти — останнє діло. Завжди треба спокійно йти. Тоді тебе ще й питатимуть: "Не бачив, тут такий не пробігав"? І ти спокійно можеш сказати: "Бачив. Отуди побіг".
Зневажливо ставляться до навчання - "Як добре було ще торік у четвертому класі! Ніяких тобі екзаменів. Краще було б і не переходити в п'ятий."
Гордий - "Нам би оце зараз плакати, казати: "Ми більше не будемо, одпустіть", а ми — ані слова. Горді ми!"
Доброта і чуйність - "— Якийсь фашист хотів позбутися, — сказав я. Цуценя, схиливши набік голову, глянуло спершу на Яву, потім, перехиливши на другий бік, глянуло на мене і заметляло хвостиком, очевидно, дякуючи за порятунок. Знайомство відбулося."
А ви оголосіть краще, що мене вбито. Я сидітиму тут і носа нікуди не по-тикатиму.
— Аякже! А де труп? Ти мені трупа давай, а тоді сиди: хоч сто літ! А хто бачив, як тебе було переможено? Гадаєш, всі такі дурні? Я через тебе, гевала, ночей не сплю, вже третій день п'ю. Так і зіпсуюсь до дідькової мами. А що з дочкою буде? А з Люботином? В тебе що — патріотичні почуття притуплені?
— Та ні… але я ще такий молодий… не нажився ще… — Шкода. Але що робити?
— Так, це правда. Але я вже знаю, що зроблю. Я вийду на герць. Заради князя, заради його доньки і заради Люботина. Мого Люботина. Бо ж це і моя земля!
— Що ти говориш?! Ти повинен жити! Життя володаря не варте й одного рядка поета! Ти повинен писати!»
— Ну і що? Ваш батько не винен, що мусить брехати. Якби я був справжнім драконом, то й не треба б цієї кумедії.
— Або якби князь був князем… І я — сама собою… І всі люди — людьми… А не драконами. Ах, я знаю, що зроблю! Зараз вийду до них в оцій чистенькій сукні… Нехай побачать, що нема вже кого визволяти…
— …є лицарі і з‑за границі, розумієте? Ми в жодному випадку не повинні перед ними острамитися. Але й підтяти вас жоден з них не сміє. Цього ми до-зволити не можемо. Герой мусить бути свій. Так би мовити, для історії і для прикладу.