“Володимир” – роман відомого письменника-історика Семена Скляренка про історію українського народу, про його минуле, який можна завантажити чи читати он-лайн. Цей епічний твір заснований на документальних матеріалах, які відтворюють історичну ситуацію та політичну атмосферу Київської Русі. Роман задумувався як продовження історичного роману “Святослав” і був другим твором історичної трилогії задуманої автором. Центральною постаттю твору є постать князя Володимира, настільки харизматична, що досі привертає увагу майстрів слова. Князю Володимиру історично випала дуже важлива роль – він повинен був зміцнити позиції Київської Русі на міжнародній арені, Для цього князь приймає християнство. У романі відтворюється процес становлення київського князівства, висв... Детальніше
Всякий, хто вище, той нижчого гне, —
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показу його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п'єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обґрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини.
Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху».
Незважаючи на «каяття», возний загалом тип негативний. Сцена самого «каяття» має гумористичний характер Слова його: «Я — возний і признаюсь, что от рождения моего расположен к добрим ділам; но за недосужностію по должности і за другими клопотами доселі ні одного не зділал», — викликають завжди сміх.