З давніх-давен вдавалися письменники до написання байок, в яких відображали свої суспільно-політичні та морально-етичні погляди, висвітлювали проблеми співжиття людей, осуджували шари суспільства і окремих особистостей, підносили благородні риси людства. Першим в українській літературі до написання байок долучився Григорій Сковорода. Його байки, в яких відображено актуальні проблеми сучасної йому дійсності, вийшли в світ збіркою під назвою «Басні харьковскія».
Важливе місце в байках Григорія Сковороди займав мотив «сродної праці». На думку мандрівного філософа, праця — це природна, органічна потреба кожної людини. Тільки тоді людина буде щасливою, коли пізнає себе, розпізнає свої покликання, нахили чи обдарування, зрозуміє, який рід діяльності зможе принести їй моральне задоволення. Сам процес роботи, а не її результати мають давати втіху. Ідею «сродної праці» Григорій Сковорода проводить в байках «Собака й Кобила», «Орел та Черепаха», «Жайворонки», «Зозуля і Косик», «Годинникові колеса» та в інших. Особливо яскраво суть цієї ідеї відображено в байці «Бджола та Шершень». Шершень кепкує з Бджоли, що сумлінно збирає мед, і хвалиться, що живе за рахунок її праці. Бджола ж відповідає йому, що збирання меду для неї — задоволення і призначення, що без цього вона не уявляє свого життя, вона для цього народжена і буде робити, доки не помре. Пропагуючи ідею «сродної праці», поет засуджує людей типу Шершня, людей-паразитів, які живуть крадіжкою чужого, і вшановує образ Бджоли як символ чесності і працелюбства, як образ мудрої людини, що живе і працює за покликанням. На інших прикладах Григорій Сковорода розвиває ідею «сродної праці», створює образи, аналогічні Бджолі та Шершню. Так, саме тому краще ловити мишу, а не їсти її. Поет стверджує, шо немає нічого кращого, ніж жити «по натурі», тобто працювати за своєю «спорідненістю». «Сродна праця» принесе суспільству матеріальне і духовне багатство, а людям — щастя і задоволення. Якщо ж людина буде працювати не за своїм покликанням, то це може обернутися для неї трагедією. Бджола не зможе жити, якщо їй не дозволять збирати мед.
Отже, в пошуках щастя варто пам’ятати про ідею «сродної праці» мандрівного філософа, про його «наказ» жити за покликанням.
Як звали дзвонара,якого називали "сліпий чорт"? (не памятаю, знайдіть,будь ласка,самі) куди разом з сліпими жебраками вирушив петро? (до почаївської лаври) як звали доброго дзвонара? (роман) що подарували петру на його 6 день народження? (конячку) доповніть речення: "максим похилив голову й думав: "так,ві"" (прозрів) гра на чому петру? (на сопілці) в якій сімї народився петро? (в сімї поміщиків попельських) скільки років минуло до проведення первого концерта петра? (три роки) де відбувався перший концерт петра? (в києві) доповніть речення: "а це буде пісня? " (хлопська) які квіти першими назвав петро? (жовтень та фіалка) /при другій зустрічі з евеліною/ де нарвала квітів евеліна при другій зустрічі з петром? (в гаю) як звали людину,яка навчила грати на сопілці петра? (йохим) це?
Дядько максим суворий, але чесний та турботливий. саме це можна побачити читаючи розмову матері та дядька максима. яценко, відрізняється від інших героїв бійцівським характером. у молодості він сліл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в італію, де надійшов у загін гаріі. у бої з австрійцями максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. дядько вирішує зайнятися вихованням петруся. йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі ганні михайлівні, матері петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. дядько максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». це свідчить про те, що він дбайливий та рішучий. дядько максим: чесний, відкритий, мужній, має бійцівський характер, суворий, розумний. це?
Важливе місце в байках Григорія Сковороди займав мотив «сродної праці». На думку мандрівного філософа, праця — це природна, органічна потреба кожної людини. Тільки тоді людина буде щасливою, коли пізнає себе, розпізнає свої покликання, нахили чи обдарування, зрозуміє, який рід діяльності зможе принести їй моральне задоволення. Сам процес роботи, а не її результати мають давати втіху. Ідею «сродної праці» Григорій Сковорода проводить в байках «Собака й Кобила», «Орел та Черепаха», «Жайворонки», «Зозуля і Косик», «Годинникові колеса» та в інших. Особливо яскраво суть цієї ідеї відображено в байці «Бджола та Шершень». Шершень кепкує з Бджоли, що сумлінно збирає мед, і хвалиться, що живе за рахунок її праці. Бджола ж відповідає йому, що збирання меду для неї — задоволення і призначення, що без цього вона не уявляє свого життя, вона для цього народжена і буде робити, доки не помре. Пропагуючи ідею «сродної праці», поет засуджує людей типу Шершня, людей-паразитів, які живуть крадіжкою чужого, і вшановує образ Бджоли як символ чесності і працелюбства, як образ мудрої людини, що живе і працює за покликанням. На інших прикладах Григорій Сковорода розвиває ідею «сродної праці», створює образи, аналогічні Бджолі та Шершню. Так, саме тому краще ловити мишу, а не їсти її. Поет стверджує, шо немає нічого кращого, ніж жити «по натурі», тобто працювати за своєю «спорідненістю». «Сродна праця» принесе суспільству матеріальне і духовне багатство, а людям — щастя і задоволення. Якщо ж людина буде працювати не за своїм покликанням, то це може обернутися для неї трагедією. Бджола не зможе жити, якщо їй не дозволять збирати мед.
Отже, в пошуках щастя варто пам’ятати про ідею «сродної праці» мандрівного філософа, про його «наказ» жити за покликанням.