М. Стельмах є справжнім майстром великої прози. У його різноманітній творчості помітне місце займають автобіографічні повісті, такі як «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.
Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.
Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.
Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
Повість григора тютюнника «климко» переносить читача у тяжкі часи фашистської окупації україни, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. головний герой твору климко - це хлопчик, що йде за багато кілометрів про сіль, щоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. климко відважно йде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. за віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. а ще, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож климка і вчишся у нього рішучості та милосердю . це милосердя беззахисних дітей війни стало головною темою повісті. автор розповідає про зустріч на базарі климка та зульфата зі своєю вчителькою, яка з малою дитиною опинилася в безвиході. з цього часу у друзів з’явилося благородне бажання їй, і вони беруть на свої слабкі плечі усі турботи про наталю михайлівну з олею, стають їх опорою. саме опікуючись їх життям у першу чергу, вирушає юний герой новели климко у далеку дорогу, климко з шевцем рятує під час облоги на базарі незнайому дівчину від німеччини, хоч міг розплатитися за це життям. і ми розуміємо, що справжні люди залишаються людьми навіть в екстремальних ситуаціях, виявляючи співчуття й милосердя до інших. пізніше ми бачимо климка під час перебування у тітки марини, яка виходжувала його в гарячці і хотіла навіть залишити в себе — всиновити. але хлопчик, хоч йому і у доброї жінки, не погодився, бо відчував відповідальність за життя дорогих йому людей. мені здається, що у цьому епізоді дуже виразно показується доброта і самовідданість людської душі моїх співвітчизників-українців. та найважливішим, на мій погляд, є заключний епізод новели — повернення климка з торбиною солі на станцію, радянському полоненому і смерть хлопчика. після небезпечної дороги, після важких випробувань, сповнений радістю, повертався назад климко з дорогоцінною сіллю. і тут підстерегла хлопчика невблаганна смерть, як підстерігала вона на тих воєнних дорогах багатьох його ровесників. та навіть у цю судну годину климко постає людиною, що дбає не про себе, а про інших. забувши про небезпеку, він показує радянському полоненому воїну, куди втікати. тут і скосила його черга з німецького автомата: «він уп’явся пальцями в діжурку на грудях, тихо ойкнув і впав. а з пробитого мішка тоненькою цівкою потекла на дорогу сіль…». перед очима ще довго стоїть ця цівочка солі, а серце заповняє безмежна туга і любов до хлопчика з безкорисливою, милосердною і відчайдушною душею, що жила для добра. любов до всіх дітей війни, які виявляли таке милосердя, яке й дорослим інколи
Моя бабуся каже, що щастя - це здоров'я. але людина може бути інвалідом і водночас почуватися щасливою. бо вона може спілкуватися зі своїми друзями, які люблять її так, що не помічають її фізичних вад. і навпаки, фізично здорові люди бувають нещасливі, їх часто щось не влаштовує, вони всім незадоволені. але я вважаю, що треба радіти кожному дню. тому що життя - це такий величесзний скарб, який потрібно берегти. і водночас треба щедро використовувати кожен день, кожну хвилину, приносячи радість ішим. це і є щастя.
М. Стельмах є справжнім майстром великої прози. У його різноманітній творчості помітне місце займають автобіографічні повісті, такі як «Гуси-лебеді летять» і «Щедрий вечір». Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.
Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.
Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.
Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.
Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає свої корені, а й добре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякувати односельцям і родині, серед яких хлопець формувався як особистість.