М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Віршовий розмір та художні засоби сонета "сікстинська мадонна" і. франка.

👇
Ответ:
nikky228like
nikky228like
28.12.2021
Вiршований розмiр - двоскладовий хорей, бо наголошений перший склад
4,6(67 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
FuNTowNToPPlay4ik
FuNTowNToPPlay4ik
28.12.2021

ответ:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу. І читач розуміє, що насправді думки, що спадають на думку Шепталові, то роздуми людини — неординарної, особливої... Таку людину часто називають "білою вороною". І, на наш погляд, білий колір коня є своєрідним натяком на цей вислів.

Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору. Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого. Зовсім навпаки. Шептала гнітить принизлива робота колгоспних коней, йому огидне відчуття пітних тіл табуна, який женуть на водопій навіть не до річки, а до колодязного корита (і цим автор теж підкреслює обмеженість світу, що визначає Шепталове життя). Володимир Дрозд ніби запитує свого персонажа, чи зможе він усе життя отак ходити позаду конюха, щоб не бігти серед спітнілих кінських тіл, останнім пити з корита скаламучену воду, щоб уникнути штовханини натовпу. І читач незабаром отримує відповідь: білий кінь показує свій норов і втікає в луки. Тут він відчуває себе вільним, як давні його предки — дикі коні. Шептало пасеться, лежить на траві, купається в річці. Змивши з себе сірий бруд, він стає білосніжним і, вражений, стоїть над водою. Власне відображення у воді стає ніби поясненням того, чому конюх дозволив собі ударити білого коня: забруднившись, Шептало став сірим (тобто пересічним, таким, як усі). Усвідомлення своєї неповторності дозволяє Шепталові пробачити Степана і навіть сумувати за ним. Повертаючись до колгоспної конюшні, білий кінь викачується в багні, щоб на ранок знову стати сірим, але глибоко в свідомості Шептала пульсує думка, що він особливий, і нікому його не зломити, доки в ньому живе таке самовизначення, але серед натовпу краще все ж таки залишати сірим, щоб не мозолити зайвий раз око.

Объяснение:

4,5(86 оценок)
Ответ:
Ангел23324556
Ангел23324556
28.12.2021
За народними ліричними піснями про кохання можна вивчати морально-етичні норми взаємин наших пращурів. Ці норми, як і пісні, створювалися десятиліттями і століттями, але незмінними залишалися чистота взаємин між юнаком та дівчиною, взаємна повага і магічна сила почуттів, що залишається нерозгаданою і дотепер:

Місяць на небі, зіроньки сяють.

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Здавалося б, прості і зрозумілі слова, а так глибоко торкаються найпотаємніших струн душі. А вже за мить ти відчуваєш себе художником і під твоїм пензлем народжується тиха українська ніч з місяцем і зорями на небі. По морю пливе човен, а в ньому співає дівчина, її голос далеко чути серед нічної тиші. А найперше пісню чує закоханий козак. Щоб передати його почуття, кращого вислову, як "серденько мре", навряд чи придумаєш. Судячи з ліричних пісень, складається враження, що наші пращури не лише передавали за до пісні свої почуття, а й розповідали про історію свого кохання, вели пісенний діалог, освідчувалися в коханні чи давали відкоша. Адже і в пісні дівчини з човна у темному морі розповідь про кохання, про те, як любилися, як розійшлися і "тепер навіки зійшлися знов".

Очі у ліричних піснях — дзеркало душі. Очі — не збрешуть, очі — не зрадять. І взагалі очі дівочі у піснях — окремий об'єкт захоплення юнака: "темні, як нічка, ясні як день!" Із окремих пісень про кохання можна створити образ ідеальної дівчини: темні очі, чорні брови, довга коса. І справді, очі мають бути темними чи карими, але обов'язково — ясними, тобто чесними і правдивими, у яких юнак знайде відповідь на свої почуття. Про магічну (навіть відьомську) силу очей підкреслюється у останньому рядку пісні: "де ж ви навчились зводить людей?" Вже дещо традиційно склалося в народних піснях, що дівчина, яка підкорила серце юнака, наділена магічною, навіть містичною силою.

З ідеальним образом дівчини в ліричних піснях усе зрозуміло. От тільки в образі козака, на мою думку, чимало суперечностей. Мужній, хоробрий відчайдух, який іде на смерть заради вітчизни, заради козацького обов'язку і раптом — ніжний, романтичний, навіть сентиментальний коханець... Щось не дуже віриться. Хоча від часів Гомера, Вергілія і середньовічного героїчного епосу Європи бачимо мужніх воїнів і мореплавців, які не соромляться своїх сліз. Скажімо, Одіссей плаче через те, що скучив за домівкою і дружиною. Мабуть, такими вони й були — лицарі-козаки. Можливо, саме з таких суперечностей чоловічих характерів і народилися безсмертні ліричні пісні про кохання:

Пісня ти мила, пісня ти люба —

Все про кохання, все про любов.
4,4(90 оценок)
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ