Відповідь:
Пояснення:
У повісті автор розповідає нам історію хлопця-школяра Климка. Він рано залишився сиротою, виховував його дядько, але й він загинув під фашистським бомбардуванням. Климко залишається сам, але він не опускає руки. Разом зі своїм товаришем він облаштовує собі нове житло, разом з Зульфатом намагається до вчительці та її маленькій донечці. На мою думку, це характеризує Климка як відповідального і серйозного хлопця. Війна примусила дітей швидко подорослішати, проблеми, які їм доводилося вирішувати, були зовсім не дитячі. По сіль Климко також пішов не для себе. Він розумів, що треба було десь діставати їжу, турбувався про долю маленької Олі. Тобто, поводився як справжній маленький чоловік.
Багато пригод довелося пережити Климкові по дорозі до Слов`янська та назад. У хлопчика була можливість влаштувати власне життя, залишившись у тітки Марини за сина, як вона його і просила. Але Климко розумів, що він відповідає не лише за себе, а й за тих людей, які чекали на його повернення. Мало хто з сучасних однолітків Климка переймався б цим. Хлопець повернувся на рідну станцію, принісши сіль та харчі. Але так і не вдалося йому побачити обличчя близьких: автоматна черга перервала його життя. Фашисти не дивилися, чи то дорослий, чи то дитина – ворог. Так і не зміг Климко побачити Наталю Миколаївну та Зульфата…
Мене вразила повість «Климко» і її головний герой. Я вважаю, що Климко був надзвичайною людиною. Він завжди думав про тих, хто поряд і навіть про тих , кого вже не було – наприклад, збирався посадити вишню на могилі дядька Кирила. Хлопець був дуже сміливим, адже не побоявся піти аж до Слов`янська, розуміючи, що іншого виходу в нього немає. Також мені подобається у Климкові його доброта та безкорисливість. Він намагається до всім навкруги: для вчительки та її донечки принести солі зі Слов`янська, до по господарству тітці Марині, навіть врятувати солдата, який тікає від фашистів, вказавши йому, куди бігти. Климко не думав про себе, він опікувався іншими, близькими йому людьми, був відповідальний та турботливий. Тому мені дуже шкода, що повість закінчилася саме так. Хоча, на мою думку, автор цим прагне показати, що війна – надзвичайно жорстока річ і ми не повинні припустити її повторення.
Объяснение:
Родина – це святе, це твоя сила, це твій захист та надії, це твоя віра й прагнення, це твоя фортеця. Це ті люди, що будуть з тобою впродовж твого життя, йтимуть поряд, триматимуть за руку, підставлятимуть плече.
Моя родина невелика, але міцна та дружня. Ми звикли підтримувати один одного: коли знаходимося на відстані, обов’язково телефонувати, коли хтось хворіє, то майже цілодобово чергувати біля ліжка, коли комусь потрібна підтримка, то приходити на поміч незважаючи на відстань.
На свята ми завжди збираємося разом, до нас приїжджають родичі:
дідусі, бабусі, дядьки та тітки зі своїми дітьми. Накриваємо великий стіл, готуємо багато різних смачних страв. А коли сідаємо всі за стіл, починаємо жартувати та розказувати історії з життя. Я люблю свою родину за те, що в ній немає місця сваркам та розбрату, егоїстичності та заздрості. Бабусь та дідусів шануємо, а коли вони не можуть приїхати до нас, ми знаходимо час, щоб відвідати їх, привезти їм чогось смачненького.
Слід розрізняти поняття сім’я та родина. Бо сім’я – це твої тато й мама, рідні брати й сестри. А родина – це усі родичі, що пов’язані з тобою кровним зв’язком.
Я не знаю, сім’я з п’яти
чоловік велика чи маленька, але для мене вона більша за все, що є в світі. Тато й мама з дитинства привчали мене та моїх двох братів до порядку і дисципліни, до відповідальності та поваги до усього, що нас оточує. Ми виросли цілеспрямованими та впевненими у власних силах людьми. А родина привчила нас до єдності та взаєморозуміння..
Моя родина – це символ тепла й щирості, любові та доброти. Знання, які вона мені дає, я пронесу з собою по життю та будуватиму свою родину саме беручи приклад зі своєї сім’ї.
Підійде ?
видатного поета .
Навесні 1837 року – Шевченко
тяжко захворів.
22 квітня 1838 року – викуплений
з кріпацтва.
Восени 1839 року – Шевченко
знову тяжко захворів.
1838-1845 роки – наука в Академії
мистецтв у м.Петербург.
1840 року – вийшов “Кобзар”.
1839 – 1841 роки – працює над
поемою “Гайдамаки”.
1841 року – поема “Гайдамаки”.
1843 року – Шевченко приїздив на
Україну.
Восени 1845 року – хворів на
гарячку в Переяславі.
1845 року – написано п’ять
поем :”Кавказ”,”Єретик”,”Великий
льох”,”Наймичка”, “І мертвим, і
живим…” та всесвітньо відомий
“Заповіт”.
5 квітня 1847 року – Шевченка
заарештовано і відправлено до
Петербурга.
Восени 1847 року – у вогких
казематах Орської фортеці
Шевченко захворів на
ревматизм.
1847 року – був вміщений у
лазарет.
1848 року – брав участь в науковій
експедиції для вивчення опису
Аральського моря.
1848-1858 роки – військова
служба, в Окремому
Оренбурзькомо корпусі.
17 жовтня 1850 року – переведено
в Новопетровське укріплення .
1855 року – хворів на
виснажливу малярію.
2 серпня 1857 року – поета було
звільнено.
1858 року – було видано дозвіл
про виїзд на Україну.
Влітку 1859 року – Тарас
Григорович поїхав на Україну, в
рідне село Кирилівку.
1859 року – в Лейпцігу вперше
надрукована поема “Кавказ”.
10 березня 1861 року – Тарас
Шевченко зайшов у свою
майстерню, упав і замовк навіки.
22 травня 1861 року – тіло
Великого Кобзаря перевезене на
Україну і захоронене в Каневі на
Чернечій горі.