Максим Рильський починав своє творче життя у складний час. Поразка першої російської революції, економічні труднощі в країні, глибоке соціальне розшарування, назрівання нових політичних потрясінь — все це викликало до життя нігілізм і зневіру у світлі поривання, любов, дружбу. Митці включалися в літературну боротьбу, і молодому поетові важко було розібратися в політичних поглядах і уникнути різних ідейних впливів. Він зробив єдине, що міг зробити у і їй ситуації: поринув у світ краси, природи, любові. Зовсім юний, він писав про те, що відчував, на що відгукувалися найтонші струни його душі.
Мені дуже подобається рання лірика Рильського. Я не бачу, не відчуваю декадентських впливів і мотивів, як про те пишуть авторитетні дослідники творчості. Читаючи ці мініатюри, я неначе бачу перед собою широке біле поле гречки, яке мерехтить тисячами краплинок роси у променях вранішнього сонця; блакитні отари перших пролісків; опалий лист осики на тихому плесі . Чую, як співають золотії струни, як піняться весняні потоки, як вогко вигукують про кохання краплі дощу по шибках. У поезіях молодого Рильського воно різнокольорове: дощ блакитний, птахи срібнокрилі, коні вогняні…
(Вірш можна свій,це наприклад)Мені подобаються багато його творів, але найбільше мене хвилює ліричнії мініатюра «Яблука доспіли». Це один із чудових зразків любовної лірики, де поет оспівує кохання — поезію і сонце життя. Вірш схожий на народну пісню, в якій ідеться:
Не всі ж тії та сади цвітуть,
Що зарання розвиваються,
Не всі ж тії та вінчаються,
Що любляться та кохаються.
Якось у житті так виходить, що перше кохання завжди залишається в пам’яті ,і все життя, але не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохали на зорі юності. Рильський у творі «Яблука доспіли» проводить паралель між явищами природи і людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт описання в природі: «Яблука доспіли, яблука червоні!» бувають тільки восени, яка аж ніяк не є символом розквіту кохання. Молоді люди розлучаються і, назавжди.
Останній поцілунок, останні обійми — і закохані більше ніколи не зустрінуться. Не хочеться вірити, що таке сильне почуття просто згасло. Ні! І я малюю романтичну історію.
Хлопець не з власної волі покидає кохану. Він іде захищати рідну землю від ворогів. Прекрасний, мужній чоловік держить у руці тендітну руку дівчини, яка випроводжає його на війну. Вони йдуть садом, і червоні яблука падають їм під ноги. Ось попереду вже видніється поле, до якого проведе воїна дівчина. Вони поспішають, чи зустрінуться ще коли, чи повернеться він живий –здоровий до коханої. Передчуття розлуки тривожить серця закоханих, навіває їм сумний начни, а пейзажна картина осені відтіняє біль розлуки
Толя — син хазяїна того будинку, де жила Федькова родина, був дитиною ніжною, смирною, соромливою. На вулицю виходив завжди чистеньким, посміхаючись своїми невинними синіми очима.
Толина мати мало не непритомніла, бачачи, що її син водиться з Федьком. Толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен Федько.
Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину. Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, що Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька, через Толю Федько застудився і помер. А Толя ще у бідної Федькової матері виманив чижика.
Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю стати на до у скрутну хвилину. Шкода, що він помер. А байдужий до чужого горя, безсердечний і брехливий Толя живе.