Сім'я – це особливого роду колектив, що грає у вихованні основну, довготривалу і найважливішу роль. У тривожних матерів часто зростають тривожні діти; честолюбні батьки нерідко так пригнічують своїх дітей, що це приводить до появи у них комплексу неповноцінності; нестриманий отець, що виходить з себе по щонайменшому приводу, нерідко, сам того не відаючи, формує подібний же тип поведінки у своїх дітей і так далі
У зв'язку з особливою виховною роллю сім'ї виникає питання про те, як зробити так, щоб максимізувати позитивні і звести до мінімуму негативні впливи сім'ї на виховання дитини. Для цього необхідно точно визначити внутрісімейні соціально-психологічні чинники, що мають виховне значення.
Головне у вихованні маленької людини – досягнення душевного єднання, етичному зв'язку батьків з дитиною. Батькам у жодному випадку не варто пускати процес виховання на самоплив і в більш старшому віці, залишати дитину, що подорослішала, наодинці самим з собою.
Саме у сім'ї дитина отримує перший життєвий досвід, робить перш вчиться як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому ми учимо дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб він бачив, що у дорослих теорія не розходиться з практикою. (Якщо Ваша дитина бачить, що його мама і тато, які щодня твердять йому, що брехати недобре, самі того не помічаючи, відступають від цього правила, все виховання може піти нанівець.)
Кожен з батьків бачить в дітях своє продовження, реалізацію певних установок або ідеалів. І дуже важко відступає від них.
Конфліктна ситуація між батьками – різні підходи до виховання дітей.
Перше завдання батьків – знайти загальне рішення, переконати один одного. Якщо доведеться йти на компроміс, то обов'язково, щоб основні вимоги сторін були задоволені. Коли один батько ухвалює рішення, він обов'язково повинен пам'ятати про позицію другого.
Друге завдання - зробити так, щоб дитина не бачила суперечностей в позиціях батьків, тобто обговорювати ці питання краще без нього.
Діти швидко «схоплюють» сказане і досить легко маневрують між батьками, добиваючись сьогохвилинних вигод (зазвичай у бік ліні, поганого навчання, неслухняність і так далі).
Батьки, ухвалюючи рішення, повинні на перше місце ставити не власні погляди, а то, що буде кориснішим для дитини.
У спілкуванні у дорослих і дітей виробляються принципи спілкування:
Ухвалення дитини, тобто дитина приймається таким, яким він є.
Емпатія (співпереживання) – дорослий дивиться очима дитини на проблеми, приймає його позицію.
Конгруентність. Припускає адекватне відношення з боку дорослої людини до того, що відбувається.
Батьки можуть любити дитину не за щось, не дивлячись на те, що він непривабливий, не розумний, на нього скаржаться сусіди. Дитина приймається таким, яким він є. (Безумовна любов)
Объяснение:
Відповідь:
1- Те що до цієї крамниці можна було зайти тільки хорошим дітям!!!
2- Джип дуже любить свого батька, а батько Джипа У них хороші стосунки!!! Батько не був у захваті від цієї крамниці І трішки нервував
3- Все у цій крамниці була живе
4- У цьому творі панує атмосфера магії, та казки, а їхні головні герої- діти, що потрапили у вир дивовижних пригод
5- Син сприймає бачене у крамниці добре, йому дуже цікаво там, якби можна було б ти він би навіть нікуди звідти не йшов
А батько погано все там сприймав
6- Як сказав продавець цього магазину сюди можуть потрапити тільки хороші діти Таким Джип і був
7- Вони носять багато мотлоху з собою
8- Щоб Джипові більше сподобалось у цій крамниці!!!
9- Бо батько не вірив у магію тієї крамниці
А Джип вірив, якщо не повіриш то речі не почнуть працювати
Ще з давніх-давен люди прагнули щастя, докладали всіх зусиль і робили неможливе, аби стати щасливими. Деякі сміливці навіть ішли на різні авантюри, щоб досягти щастя. Багато, на жаль, так і не отримавши свого щастя, вмирали. Пригадати хоча б аргонавтів на чолі з Ясоном, які, попри всі перешкоди, все ж таки дістали золоте руно, яке мало зробити всіх мешканців їхньої країни щасливими, і їх у тому числі. Навіть Геракл, син Зевса, робив свої подвиги, бо вважав, що тоді його візьмуть на Олімп і він буде щасливим.
Та що там брати античних героїв. Ми живемо в Україні, в країні, яка довгі роки боролася за свою незалежність, за свободу. І це зрозуміло, адже яке може бути щастя у неволі, у ярмі інших держав.
Зараз ми нарешті є громадянами вільної і самостійної країни, але ж нам усе одно цього мало. Ми уявляємо щастя як життя у повному достатку, у любові рідних та дорогих нам людей, у мирі та злагоді в країні та сім’ї, у впевненості в наступному дні тощо. І так можна перераховувати до безкінечності. А найсмішніше те, що якщо все ж таки цього досягаємо, то наша уява про щастя зміниться і ми жадатимемо ще більшого. Більше машин, більше будинків, більше грошей, все більше і більше. Недарма в одному законі економіки згадується про безмежність людських бажань і обмеженість ресурсів, щоб задовольнити ці бажання.
Бажання отримати якомога більше було і в Пузиря, головного героя твору І. Карпенка-Карого «Хазяїн». До смішного доходила його економія на одягу, харчах, бажанні нечесним шляхом отримати доходи. Навіть на власному здоров’ї, коли, погнавшись за гусьми, що скубли його стіжок, він добряче впав — це і призвело до смерті. Для чого це накопичення грошей? На мою думку, зароблені гроші треба навчитися розумно і корисно витрачати для себе, сім’ї.
Багато хто знаходить щастя у праці. Існує напівжартівливе прислів’я: якщо людина хоче бути щасливою на місяць, їй треба закохатися, якщо на рік — одружитися, а якщо на все життя — знайти роботу до душі.
Скільки людей — стільки й шляхів до щастя…
Для мене ж щастя — це коли поряд зі мною близькі, люблячі люди, у країні, якій я живу, панує порядок та справедливість, а на душі — спокій, коли я займаюся тим, що мені подобається. Я гадаю, що цього буде вдосталь, щоб я вважав себе найщасливішою людиною.