Читаючи філософську казку Екзюпері "Маленький принц", мимоволі розумієш, що це є найбільш поетичне вираження ідеї головних життєвих цінностей.
Перед льотчиком, що потерпів аварію в пустелі Сахари, зненацька з'являється маленький мешканець планети-астероїда В-612. Льотчик, страждаючий від спраги серед пісків пустелі, приречений на загибель. Але поява примарної, з точки зору здорового глузду, істоти дарує йому шанс на порятунок. Вигаданий співбесідник позбавляє льотчика самотності, а отже не дає збожеволіти. Примарний малюк стає його справжнім другом на найближчий тиждень, поки льотчик ремонтує літак. Маленький принц надає йому духовну підтримку, вселяє віру в життя, підтримує і навчає життєвої мудрості. В той час, як пілот гинув від спраги і відчував себе відірваним від світу, забутим людьми, біля нього лунав невгамовний голосок і марився Маленький принц.
Чи було це в дійсності? Екзюпері не приховує, що його розповідь — казка. Але його Маленький принц втілює в собі вічно живу частку людської душі, будучи наче зразком, що дозволяє оцінити найбільш людське в людині. "Звичайно, льотчик залишався один", — скажемо ми, міркуючи реалістично. Але й залишившись одна, людина ніколи не буває самотня. У цьому нас переконує автор. У Екзюпері людина в глибинах своєї сутності знаходить сили протистояти смерті і не капітулює.
Маленький принц уособлює в казці ті людські якості, які складають сенс людського життя. У нього добре серце, розумний погляд на світ. Малюк працьовитий, постійний у своїх прихильностях, позбавлений будь-яких агресивних або жадібних прагнень. І це не міраж, не марення божевільного, це опис нашої підсвідомості, прихованих резервів всередині кожної людини, розбуджені надзвичайними обставинами. Вони й постають перед читачем в образі Маленького принца.
Малюк розповідає пілоту про багатьох бачених ним людей, які присвятили своє життя нерозумним цілям. Це король, що "править" світом, ніким не управляючи;честолюбець, зачарований своїм марнославством;гіркий п'яниця; "ділова людина", зайнята безглуздим підрахунком зірок.
Йому гірко, що і на Землі таких людей дуже багато. Життя дорослих людей взагалі здається Малюку нерозумним. Адже покликання людини — лише в безкорисливій любові до тих, кому ти потрібний. Життя дане людині, щоб прожити його в мирі і злагоді з іншими людьми, прожити недаремно — така мораль казки "Маленький принц".
У фіналі казки з'являється мотив смерті. Адже вони знаходяться посеред пустелі, яка повільно вбиває необережних мандрівників. Смерть неминуча, — міркує Маленький принц. Але чи можна вважати, що смерть позбавляє людське життя сенсу? Маленький принц так не думає. Він змушує людину примиритися з неминучістю смерті. Лише прийнявши розуміння цієї неминучості, льотчик знаходить у собі сили боротися за життя і вижити.
Творчість Екзюпері глибоко оптимістична, вона показує читачу ті величезні невидимі сили внутрішньої енергії, якою людина зазвичай не користується і, навіть, не підозрює про їх існування. Антуан де Сент-Екзюпері прагнув сформулювати положення, в яких перед людиною могла б у яскравому світлі постати духовна мета буття."
Упродовж усього життя А. Малишко натхненно працював як пісняр. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як П. Козицький, М. Вериківський, Д. Майборода, А. Штогаренко, С, Козак, О. Білаш. Чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "Ми підем, де трави похилі", "Рідна мати моя", "Білі каштани", "Стежина", "Пісня про рушник" та інші. Улюбленою у народі стала пісня "Цвітуть осінні, тихі небеса", (музика О. Білаша).
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії А. Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка.
Кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "Ранки солов'їні". Ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. Закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. Київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". До коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
2) не очень помню
3) Тому, що вони прийняли рішення, до якого людина не повинна доходити