Тарас витрачає сина зрадника,хоча я вважаю,що він не є зрадником,тому що він закохався в полячкою і саме це батько вважав зрадою,але це є почуття і він не може їх просто так змінити.На мою думку це батько зрадив сина втративши його.
Перед загибеллю другого сина-Остапа він думає не про те,як врятувати самому себе,а про те як вратувати інших і саме тут проявляється його тверда натура,його мужність и патріотизм.
Основна тема «Тараса Бульби» - безмежна любов до своєї батьківщини, землі, де ти народився і виріс.
Тобто тут є почуття любові до своєї батьківщини,зрада,мужність та патрiотизм.
(На мою власну думку,інші можуть вважати інакше)
Кожен сонячний весняний день моя мама порається на городі. Я вирішила Їй до Я схопила граблі і почала вправно розрівнювати землю на грядці, котру підготувала мама. На іншій ділянці я зробила тоненькі рівці для розсади. Мама приносить воду із колодязя. Поливає землю. Ми разом саджаємо молоду розсаду. А ще я допомагаю доглядати за рослинами. Вчасно їх поливати, полоти грядки від бур’янів. Нашею працею вони виросте гарний врожай. Я перевіряю опори у витких рослин. Те, що здавалося мені надійним навесні може впасти під натиском листя і пагонів. Також, якщо я побачу шкідників на городі я негайно же йду їх знищувати! Ось так я до своїм батькам. Мені дуже подобається ця праця, бо кожен день я вчуся чомусь новому. Та взагалі допомгати батькам на городі -це дуже добре і весело! (Не судите строго!)
Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі - звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу. Він вільно володів французькою і російською мовами. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної мови.
Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Його переслідували, кинули в нелюдські умови. Тяжко хворий, він мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героїчний дух не вдалось: "Караюсь, мучусь, але... не каюсь!".
Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ, долю України. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні...
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені!
Шевченко для нас - це не тільки те, що вивчають у школі, а й те, чим живуть, з чого черпають життєві сили, любов до України.
Свою Україну любіть,
Любіть ії ... во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.