Я оптимист. Человек, который верит в светлое будущее, потому что собирается прожить в нём всю свою жизнь. Такие, как я, считают, что судьба это не дело случая, а результат выбора; судьбу не ожидают, ее создают. Я твердо уверен, что оптимист – это человек, который, в отличие от пессимиста, в каждой жизненной трудности видит возможности для её преодоления, во всем видит лучшую сторону. Даже когда жизнь не дает мне причин верить в лучшее, когда я болен или меня преследуют неудачи, я продолжаю использовать все шансы, чтобы преодолеть «черную полосу». С некоторых пор я понял важную вещь: все неприятности нужно встречать с улыбкой, они этого боятся и очень не любят. Моё отличие от пессимиста в том, что, если моя чашка с кофе наполовину пуста, я знаю, что всегда смогу сварить себе или заказать следующую. Я очень благодарен за это своим мудрым родителям, которые с детства научили меня никогда не говорить (и даже не думать) «я этого не смогу». Мне было велено говорить так: я пока этого не умею, но обязательно научусь, потому что я могу всё. Наверное, поэтому жизнь всегда поворачивается ко мне своей светлой стороной, поэтому я люблю людей, умею забывать зло и радуюсь добру.
Гра "навбитки" полягає в тому, що один тримає в руці крашанку, носком догори, а другий б'є носком свого яйця. Потім б'є другий по кушці, тобто по протилежному кінці. Чия крашанка розіб'ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв. Гра навбитки — своєрідне мистецтво. Треба вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку — хто б'є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти. Багато важить уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Раніше, бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця — гострого і тупого — непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом.
Вітер накличе щедротної зливи Яка із гілля пообтрушує цвіт Моє відгукнеться кохання щасливе І випурхне із-під зарошених віт. Приспів: А білі черемхи мов долі дівочі Стоять серед гаю в обіймах весни Над ними блакитність і зоряні ночі І мрії казкові забілені в сни. Білі черемхи ранкові сувої Роси вишиванка на тім полотні Що мати наткала із пряжі нової Й пошила сорочку на щастя мені
Де б не був, в якім краю - Маю доленьку свою. Солов'їв плекав для неї В молодім гаю. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Через гори навмання. | (2) Чорні вуса підкручу, Буйний вітер приручу, Через гори, через доли Вільним птахом полечу. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Без дороги навмання. | (2) Де б не був, в якім краю - Маю зіроньку свою. Солов'їв плекав для неї В молодім гаю. Доле, доленько моя, Осідлай мені коня, Я до милої поїду | Через гори навмання.
П'є моє коріння сік землі, День лежить на білому крилі, Подих вітру схилює жита, Пролітають стомлені літа... З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе. З нами линуть у добрі і у журбі Материнські очі голубі. Чарівлива пісня живить нас І сумління сповідає час. З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе. Є в моїх садах мале село, Є криниця, чисте джерело, А коли вертаюсь я з доріг, Я цілую батьківський поріг. З роду в рід кладе життя мости, Без коріння саду не цвісти, Без стремління човен не пливе, Без коріння сохне все живе.
Я оптимист. Человек, который верит в светлое будущее, потому что собирается прожить в нём всю свою жизнь. Такие, как я, считают, что судьба это не дело случая, а результат выбора; судьбу не ожидают, ее создают. Я твердо уверен, что оптимист – это человек, который, в отличие от пессимиста, в каждой жизненной трудности видит возможности для её преодоления, во всем видит лучшую сторону. Даже когда жизнь не дает мне причин верить в лучшее, когда я болен или меня преследуют неудачи, я продолжаю использовать все шансы, чтобы преодолеть «черную полосу». С некоторых пор я понял важную вещь: все неприятности нужно встречать с улыбкой, они этого боятся и очень не любят. Моё отличие от пессимиста в том, что, если моя чашка с кофе наполовину пуста, я знаю, что всегда смогу сварить себе или заказать следующую. Я очень благодарен за это своим мудрым родителям, которые с детства научили меня никогда не говорить (и даже не думать) «я этого не смогу». Мне было велено говорить так: я пока этого не умею, но обязательно научусь, потому что я могу всё. Наверное, поэтому жизнь всегда поворачивается ко мне своей светлой стороной, поэтому я люблю людей, умею забывать зло и радуюсь добру.