Объяснение:
ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ ЧУПАПИМУНЯНЮ
Джип — звичайний хлопчик, тому що:
Побачивши незвичайну вітрину, взяв батька за палець і потяг до неї.
У нього очі розбіглися, побачивши таку кількість чарівних речей.
У звичайній крамниці він відразу поспішав до прилавку.
Джип був дуже схвильований; дивлячись на чари, щиро захоплювався.
Радіє олов’яним солдатикам, грається ними.
Джип – вихований хлопчик. Він довірливо і чемно звертався до продавця. А побачивши таку кількість іграшок був стриманим і не набридав благанням купити щось.
«Хлопчик говорив дуже мало, але очі його були промовисті. Багатозначними були і його руки, що тримали біля грудей покупки. Джип стояв невимовно схвильований».
Повернувшись додому, Джип не перестає вірити в дива, і тішиться отриманим подарункам.
«Він не був наляканий, не був розгублений; його просто страшенно тішило те, як минув день …»
Краса внутрішнього світу Джипа безмежна. Він не лише сам вірить у дива, а й може дарувати їх іншим. Саме Джип є головним героєм, адже завдяки йому: крамниця перестала бути міражем, і батько побачив чари, в які давно перестав вірити.
Объяснение:
У 1904 році була поставлена п'єса А. П. Чехова “Вишневий сад”, в якій автор зображує прощання господарів з родовим дворянським гніздом. Тема ця була вже не раз висвітлена до Чехова літераторами другої половини XIX століття. У п'єсі автор торкається проблеми батьків і дітей, любові, страждання. Але головне - на прикладі долі дворянської садиби автор розглядає сьогодення і минуле всій Росії.
Центральним чином, що об'єднує героїв п'єси, безсумнівно, є вишневий сад. Для Раневської сад - це місце, де вона народилася і прожила своє життя, де жили її батьки, батьки батьків. Любов Андріївна просто не розуміє свого життя без саду, він для неї - символ минулого. Вона є його господинею і душею. До неї постійно тягнуться люди, хоча у неї, як і в інших, є свої вади, один з яких - легковажність. Вона жадає яскравою, насиченою життя, повної радості і насолоди.
Раневська не до кінця розуміє, що її чекає розорення, продовжує смітити грошима направо і наліво, в той час як Варя годує всіх молочним супом в цілях економії. Любов Андріївна продовжує думати, що все життя йде як і раніше. На пропозицію Лопахина розбити на ділянки землю, здати її в оренду дачникам, а сад вирубати, вона відмовляє, говорячи, що вишневий сад згадано в “Енциклопедичному словнику”. Але головною причиною відмови є те, що загибель саду для Раневської - її загибель. Вона звикла до нього, живе ним, і вирубати сад для неї означає змінити ідеалів і життєвих цінностей. Тому вона відкидає пропозицію Лопахина і йде назустріч своєму краху (як соціальному, так і фінансового).