Дід Капуш розповідав Планетнику про небо , землю , пастухів , дерева і звірів , про зілля . Цитати : 1 " Ми будемо шукати корінь . Корінь весни і літа , корінь осінні і зими . " ; 2 «Що не бачиш оком, що не чутне вухом, що не понюхаєш, що не відчуєш шкірою, те невпізнанно відгукується у нас, у всьому сущому. Хмари і ясність, сонце і місяць, мінливе небо і мінлива земля живуть у людині. І хіба лишень у ній? Не тільки звірина, кожен листочок трави несе в собі крапельку небес. Життя землі залежить від життя сонця: воно налило зерном колосок, від нього зацвіла квітка, з його теплом піднявся на крильця метелик… Є недоступне, яке називається мороком. Ти повинен знати стільки, скільки може знати людина». ; 3 «…На чому стоїмо,— до землі… Перед нами зелена книга… …Он врушиться молодий засів — це наше з тобою життя виколисується на кожному тендітному тоненькому листочку. Бо що ми без колоска? Ми залежимо від зерна: людина, звір і пташка. І ми самі як зерно — вийшли із землі. …Краси людини без землі і краси землі без людини нема. …Найвища радість людини — орати й сіяти. …Без поту земля не родить і не буває жнив. Земля — найпривітніша людська домівка. Кращу чи й знайти?» ; 4 «…Розповідав про зілля, навчаючи, яке допомагає людині, яке тварині, а яке — отрута. Одне корисне листком, інше цвітом, а ще інше коренем. Що треба брати до сходу сонця, а що до заходу. …Вчив визначати чверті місяця, коли він ріжечком, коли йому півповня, коли повен і яке це має значення для рослин». ; 5 «Вище голови скачуть нерозумні. Світ підлягає суворій необхідності: зима відповідає літу весна — осені… світ збудувався і держиться на двох силах — на потузі любові й на потузі терпіння. …З любові й терпіння народжується людина і хліб». ; 6 «Учись перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим. …Ти людина… людина — дитина неба й землі, але чи вона завжди те пам’ятає? …Хто заперечить сонце чи родючість поля? Вони всемогутні — це краса. …Щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». Висновок. «Шукай пізнання у трьох коренях — землі, з якої піднявся, у небі, до якого прагнеш, і у самому собі, у своїй душі».
У «Слово про похід Ігорів» присутні елементи двох жанрів: прози й поезії. Перші видавці визначили його як героїчну пісню, сучасники – як поему (поетичність метафор і порівнянь, ритмічна будова значної частини тексту, багата символіка) або повість.Сучасні вчені відзначають, що тут наявні яскраво виражені епічні елементи, сильний ліричний струмінь, ритмізована мова, своєрідна композиція, що дає підставу вважати цей оригінальний високохудожній твір героїчною поемою.
Автор
Думки вчених розійшлися: одні вважають, що твір написаний кимсь із тогочасної феодальної верхівки (може, самим Ігорем чи його сином Володимиром), інші – незнатною людиною, вихідцем з Чернігово – Сіверщини, одним із учасників походу, який повернувся на батьківщину. Деякі вважають автором Бояна.
Техніка написання «Слова…». Видання твору
Віднайдений текст «Слова…» був написаний скорописом без проміжків між словами, з надрядковими літерами і знаками (титлами), що для економії дорогого пергаменту ставилися замість пропущених літер.
Згодом О. І. Мусіним-Пушкіним текст був поділений на слова, речення, абзаци. Було зроблено копії.
1792р. – час відкриття рукопису;
1800р. – перше видання «Слова…».
Тема твору: Зображення невдалого походу князя Ігоря проти половців 1185 р. (у вузькому розумінні); історична доля Руської землі, її минуле, сучасне й майбутнє (у широкому розумінні).
Ідея твору: Заклик до єднання, любові до рідної землі.
«Слово про похід Ігорів» – не тільки найвидатніша пам’ятка давньоруської літератури, але й зразок героїчного епосу народу. Невідомий автор закликає берегти й любити Русь-Україну, примножувати її багатства.
Характерні риси «Слова…» (спільні для всіх усних і писемних творів героїчного епосу):
-проводиться тема захисту рідної землі від народу-агресора;
-історичне тло створюється у протистоянні ворогу;
-у центрі боротьби стоїть держава;
-епічні герої орієнтуються на верховного правителя, який уособлює народну єдність; .
-з повагою мовиться про родоначальників;
-герої проявляють небачену сміливість і в бій за рідну землю йдуть, як на свято.
Історична основа
Невідомий автор розповідає про похід новгород-сіверського князя на половців 1185 р.
Міжусобні змагання князів Київської Русі за землю призвели до жахливої руїни: пограбування міст, спалення сіл, захоплення полонених, убивства родичів.
Ситуацією скористалися половці, які з 1061 р. нападали на східнослов’янські землі.
Керуючись головним завданням (захист Руської землі), у 1183 р. Великий князь київський Святослав з до ще кількох князів переміг половців. Князь Ігор також вирішує завоювати половців: перший похід – вдалий, другий (через 2 роки, у 1185 р.) – закінчився поразкою у битві на р. Каялі.
Композиція
•Вступ (пісня Бояна) – рбздуми автора над манерою описування подій.
•Основа частина (кілька оповідань):
-виступ Ігоревої дружини;
-похід;
-битви з половцями;
-сон і «золоте слово» Святослава;
-«плач Ярославни»;
-втеча Ігоря з полону;
• закінчення (величання Ігоря, князів і дружини).Образи «Слова…»
Центральні образи: Руська земля, Ігор, Святослав, Ярославна, Всеволод, автор та ін.
Людські характери змальовано скупо, але в кожному підкреслено найприкметнішу рису: в Ігоря – хоробрість, у Святослава – мудрість, у Ярославни – вірність.
Руська земля: Дніпро, Дон, Волга, Рось, Сула, Донець, Дунай, Чорне й Азовське моря, міста Київ, Корсунь, Чернігів, Новгород, Галич, Путивль, половецькі степи, тощо – усе набуває людських рис, оспівується з використанням мотивів давньої слов’янської міфології.
«Криваві зорі світ провіщають; чорни тучі з моря ідуть… Земля гуде. Ріки мутно течуть. Порохи поля покривають».
Князь Ігор.Автор «Слова» відроджує героїчний образ Ігоря — полководця, вождя, який вийшов у похід за землю Руськую.
Затемнення сонця – авторський поетичний прийом, за до якого повністю реабілітується князь Ігор і його похід. Згідно з уявленнями XII ст. затемнення було провісником можливої біди, яка, однак, не вважалася неминучою. Тому князь Ігор приймає рішення вийти в похід назустріч небезпеці і відвести біду від рідної землі навіть ціною власного життя. Це і є найвищий подвиг в ім’я Вітчизни.
Ігор Святославич – чесний і відкритий, гордий і відважний, мужній і рішучий, вольовий, зневажає смерть, полон для нього – найбільша ганьба («Лучче ж потятим бути, аніж полоненим…»), але необачний, надміру запальний.
Святослав – великий державний діяч, справжній патріот і благородна людина, мудрий, хоробрий, висуває ідею єдності руських князів з метою зміцнення КИЇВСЬКОЇ держави.
Ярославна
(справжнє історичне ім’я – Сфросинія, дочка галицького князя Ярослава Осмомисла) – єдиний жіночий образ твору. Вірна й самовіддана дружина князя Ігоря, наділена моральною красою, глибоким ліризмом, здатна на самопожертву заради коханого, усієї держави. Вона звертається до сил природи (Дніпра-Славутича, Вітру, Сонця), щоб ті послабили полонські муки не лише її чоловіка, а й інших воїнів-русичів. Ярославна – заступниця всіх воїнів Київської Русі.
Письменник перебирає тринадцять варіантів назви твору. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість, показати Карпати як своєрідний загадковий куточок, острівець із своїм, не схожим на звичайний, світом. І він записує: "В зелених горах". Мабуть, тому, що в ній не було головного - дихання гір, тобто того міфологічного світу, в якому жили люди, що їх населяли. Жили сьогодні, вчора, як і сотні років тому. Наступні варіанти пов'язані з пошуком назви, яка б містила саме такий зміст: "Тіні минулого", "Голос віків", "Відгомін передвіку", "Подих віків", "Голоси передвічні", "Спадок віків". Але й ці назви автора не задовольнили. Новий варіант - "Дар предків забутих" також не влаштовував письменника. І він замінив цю назву іншою - "Тіні забутих предків". Тоді ще раз перебирає можливі комбінації із словом "предки": "Голос забутих предків", "Слідами предків", "Сила забутих предків". І, нарешті, остаточно зупиняється на назві "Тіні забутих предків", що містить натяк на загадковість, казковість і дихання віків.
