На мою думку усі батьки дуже добрі! Кожна мама піклується про свою дитину,як кішка за кошенят. Я дякую батькам за те що,завдяки їм на світ з'явилась я! Своїх батьків я люблю за те що: Коли я прийду до мами з якоюсь проблемою вона завжди до підтримає і дасть гарну пораду,коли мені погано мама до взагалі за те що з мамою можна теревенити часами і не помічати як летить швидко час. Папу я люблю за те що коли мені знадобиться його до він до мені татусь завжди допомагав з працею і я йому за це дякую. Взагалі я дуже люблю своїх батьків,вони дуже добрі,чесні і просто хороші люди. Коли у мене в майбутньому будуть діти я хочу щоб вони мене цінували так,як я ціную своїх батьків зараз!
Була у мачухи Червона шапочка, називалася вона так, бо завжди носила червону шапочку на голові. і ось, одного разу зібрався великий бал у місті. були за всі шановні люди міста, до них належала і мачуха. Червона шапочка мрія про бал, та нерідна ненька загнала її у ліс по дрова. ідучі лісом зустріла червона шапочка Дванадцять Місяців. вони запросили її до себе на вечерю. там дівчина розповіла про свою важку долю і вирішили подарити Місяці їй туфельку, та не просту, а з кришталю. пішла задоволена Шапочка, а ж тут зустрівся їй по дорозі вовк. він гарно розпитав дівчинку куди вона прямуй, і виріший випередити її. дівчинка навіть не могла подумати щось погане про вовка. та сірий випередивши бідолашну, вирішив розправитися з мачухою. коли Шапочка прийшла додому вона не побачила нікого.і тут ,сердечна, зрозуміла свою помилку. та часу для жалю за поганою мачухою не вистачало. і вона побігла на бал. побачивши принца вона закохалася, і її кохання було взаємним. через місяць наша героїня вже вийшла заміж і була дуже щасливою.
Соломія - мужня, вольова й ніжна жінка. Вона щиро кохає Остапа і є його вірною подругою, заради коханого «не кіс своїх», «вбралась у чоловічі штани та ладна була мандрувати» хоч на край світу. її мужність і воля набувають величезного вияву, коли разом з Остапом вона перебуває у плавнях. Незвичайну енергію виявляє жінка, коли перев’язує рану Остапові, волочить його з плавнів, дбає про його одужання. Пейзажні картини, використані автором, розкривають складність і трудність обставин, у яких доводилося Соломії боротися за життя Остапа, а відтак - за волю. Вольовий характер сильної жінки, коли вона відчула, що може не знайти тяжко пораненого Остапа, передається простими реченнями (або складносурядними) з багатьма дієсловами: «Соломія знесилилась і впала. їй стало душно. Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали і очі блищали, як у звіра, що попався у лабети». У малюнках природи письменник здебільшого використовує чорні й червоні барви: чорні - при зображенні мороку, осінньої ночі, червоні - в картинах пожежі. Обидва кольори співзвучні переживанням Соломії. «Та ще коли б вона (Соломія) хоч могла бачити його рану, обличчя - їй, здається, не так би важко було. А то ся пітьма, сей чорний, клятий морок. Він оточав її з усіх сторін, слався перед очима, висів над головою, заповзав під шкіру, виповняв її всю та гнітив очі…».
Кожна мама піклується про свою дитину,як кішка за кошенят.
Я дякую батькам за те що,завдяки їм на світ з'явилась я!
Своїх батьків я люблю за те що:
Коли я прийду до мами з якоюсь проблемою вона завжди до підтримає і дасть гарну пораду,коли мені погано мама до взагалі за те що з мамою можна теревенити часами і не помічати як летить швидко час.
Папу я люблю за те що коли мені знадобиться його до він до мені татусь завжди допомагав з працею і я йому за це дякую.
Взагалі я дуже люблю своїх батьків,вони дуже добрі,чесні і просто хороші люди.
Коли у мене в майбутньому будуть діти я хочу щоб вони мене цінували так,як я ціную своїх батьків зараз!