Планетник – головний герой однойменного оповідання Б. Харчука. Це маленький хлопчик, який ходив іще безштаньком. Він, закутаний у невеличку хустинку, кінчики якої були запущені під пахви, в сорочку із довгими полами і закасаними рукавами, в личаках, що були намотані до колін, дуже скидався на дівчинку. Білі пасма волосся спадали на плечі Планетника і обрамляли його зігріте соромливістю та щирістю обличчя. У його синіх, глибоких, як озеро, очах гармонійно поєднувалися мрійність і розум. В них світилася мовчазна, лагідна душа хлопчика.У виразі обличчя Планетника вгадувалася чуйність, напружена увага, сторожкість до оточуючих запахів і звуків. У душі хлопчика жили невтомна жадоба пізнання безмежного світу і велика цікавість до всього, що відбувалося навколо нього. Планетник з любов’ю і пошаною ставився до природи і людей.На жаль, селянські діти не розуміли Планетника і тому не любили його, навіть «проганяли, кривляли, кидали у нього камінці». Тому й залишався цей дивний хлопчик самотнім, тому і проводив він увесь свій час наодинці з природою, тому і навчився розуміти природу як ніхто інший. Він старався обережно ходити по траві і не товкти її зайвий раз, він ніколи не ламав гілля і не зривав листя, адже він був впевнений, що усе живе на землі для чогось призначене. А найбільшою мрією Планетника була мрія посіяти що-небудь самому і побачити, як воно сходе. Коли Планетник підріс, мати дозволила йому пересадити нарцис. Хлопчик з великою обережністю викопав цю квітку і пересадив її у землю коло маминої грядки, «не пошкодивши жодного корінчика».Планетник дуже любив посидіти на березі річки, навіть просто так, без вудки, хоча хлопчик дуже гарно вмів плести вудки з кінського волосся. Він вмів руками ловити рибу, а раків витягувати ногами. Планетник був скромним, лагідним, мрійливим, спритним, цілеспрямованим, допитливим, чуйним, наполегливим, чемним, працьовитим і добрим хлопчиком. Його доброта проявляється у всіх його вчинках, у прагненні до людям, у вмінні оберігати і цінувати природу. Я вважаю, що для Планетника головним у житті була любов до праці і людини, любов до природи і прагнення робити добро, надавати безкорисливу до прагнення жити «у згоді з людьми, з усім…».З до незвичайного образу головного героя оповідання Б. Харчуку вдалося нагадати нам при почуття поваги до людей, любов до природи та її краси, про обов’язок робити добрі справи і не вимагати за це винагороди. Ця незвичайна повість-притча сповнена мотивами уславлення працьовитості, щирості, чуйності, відповідальності за доручену справу, а також засудженням егоїзму, зла і жаги до багатства. Повість «Планетник» вчить кожного з нас бережливо ставитися до багатств та краси природи, з дитинства прищеплювати собі риси, які у майбутньому до стати гідною поваги людиною.
История живет в нашем языке и в песне.Слово нам доносит из глубины веков радости ,надежды ,и горе наших предков. Язык-это душа народа .Ребенок растет ,слышит первую сказку ,первую песню.В её сознание вместе с матерински словом ,входят обычаи народа.(Можешь что то изменить и перевести ,не знаю подойдет или нет) Вот еще :Усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. Виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери.Людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував тому сформувалась міфічна символіка. Український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на Русі. Завдяки тривалому шляху історичного розвитку, у фольклорі знайшли відображення самі різні сторони життя народу, фольклор відрізняється жанровим багатством і розмаїтістю. Це прислів'я й приказки, загадки й казки, календарна й сімейно-побутова обрядова поезія, билини, легенди, перекази, а також балади, історичні й ліричні пісні, драматичні добутки, частівки, дитячий фольклор.Усна народна творчість є не тільки коштовним внеском у скарбницю світової культури, але й має важливе пізнавальне й естетическое значення. ми повинні зберігати наш скарб,що б жити і пам'ятати наших предків ,і зрозуміти сенс життя!
Відокремленість від оточуючих: "Якого не прийнято, то й той сидить тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою" доброта: "за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця"(Дід Антип про хлопця) самотність: "Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними" лагідність: "гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим та беззахисним" любов до природи: "любив звірят, любив пташок, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобеняткам"
