леся українка. це тепле, сонячне ім'я мені знайоме з дитячих років. відоме воно всім прогресивним людям, і в першу чергу, українцям, бо леся українка у недовгім житті стала народною поетесою. вона була мислителькою та борцем шевченківського гарту. все в її житті було справжнім: вірші, кохання без фальшу, мука без порятунку, праця — спасіння. і поезія цієї видатної поетеси є для мене маяком в житті. читати її вірші без хвилювання не можна.
герой поезії лесі українки — її ровесник, ровесник тих борців, що підняли над світом прапор свободи. ці люди були по духу близькі і рідні поетесі. ще змалку герой поезій лесі українки побачив людську недолю, яка викликала в нього не розпач, а бажання кращої долі, яснішої. за тим ідеалом поривалося серце юної поетеси. ще не довіряючи своїм кволим силам, вона все ж сподівається, що її слово розважить людей, а може, збудить вогонь у чиємусь серці. герой поетеси, як і вона сама, — людина великих громадських почуттів, високого обов'язку перед людьми, народом.
такою була і поетеса — людина мужня, сильної волі. все життя леся стійко боролася із власною недугою. це було життя людини — яка кожну хвилину весь свій хист віддавала боротьбі за соціальне і національне визволення трудового українського народу.
ліричний герой вірша "дим" серцем вболіває за поневолені народи. для лесі доля гноблених трудящих однакова в усьому світі, їй близькі і рідні італійські робітники так само, як і робітники українські.
її герої "сіють квітки на морозі", виступають проти рабства, ціною власної крові захищають свою країну, відстоюють її щасливе майбутнє.
мене вражають мужні герої вірша "досвітні огні", що проклали дорогу в наше сучасне, сильна духом сама поетеса, що перетворила своє слово на "тверду крицю".
стійко переносить свою недугу і залишається в лавах борців ліричний герой вірша "хто вам сказав, що я "
хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
ступаючи на шлях боротьби з царизмом, вона розуміла, що цей шлях довгий і важкий. ми чуємо, як виточується, гартується зброя в її вірші "слово, чому ти не твердая "
вигострю, виточу зброю іскристу,
скільки достане снаги мені й
життя для лесі українки та героїв її поезії — це безупинне змагання, боротьба, дружба і кохання.
у поезії "без надії сподіваюсь! " мужня і сильна духом дівчина прагне прожити свій вік у боротьбі й творчому горінні. життя героїні — невіддільне від життя рідної країни, поневолених людей. дівчина бореться з усім, що перешкоджає людині бути вільною. увесь вірш пройнятий внутрішньою боротьбою з сумовитими настроями, що облягають дівчину. вона думає не тільки про власну біду, а й про горе рідного народу. почуття громадського обов'язку перемагає особисте горе. у боротьбі людина бачить вищу мету свого життя. вона бажає жити, радіти, творити, боротися в ім'я кращого майбутнього:
так, я буду крізь сльози сміятись,
серед лиха співати пісні,
без надії таки сподіватись,
буду
велике щастя, що люди й досі можуть тамувати спрагу душі зі щедрих джерел лесиної поезії. леся українка не могла подолати все зло на землі, хоч як прагнула того. але вона дарувала людям віру в те, що зло приречене, що на світі запанує соціальна справедливість. і мрії поетеси здійснились. наша держава стала вільною і самостійною. для того, щоб вона міцніла, процвітала, ми, молоде покоління, повинні бути мужніми, сильними духом борцями, схожими на героїв моєї улюбленої поетеси.
Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність із професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім´я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім´я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.
Для передачі цілого спектра почувань та ідей, невластивих для народної творчості, у піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо-поетичних засобів. Поряд з традиційними прийомами і тропами тут з´являються й оригінальні авторські:
нетрадиційні порівняння й епітети;складна асоціативна метафорика;лексичні неологізми.
мiцного душевного гарту, залiзноï волi, яка затисла в твердий кулак усякий
вияв нiжного почуття. Та прочитавши збiрку "Зiв'яле листя", вiдкриваєш для себе
iншого Франка: трепетного i вразливого, тривожного i покiрного, здатного на велику
любов i глибоке страждання. Слово поета набуває нового забарвлення, iншоï
тональностi. Зiткане з мiсячного сяйва, хмiльного чар-зiлля, свiтанкових рос,
квiткових пелюсток, таємничого шепоту й нiжного зiтхання, воно дихає свiжiстю,
повнотою життя, вiчною молодiстю душi.
Тiльки чому ж так рано душу торкнув осiннiй холод, чому зiв'яло листя на деревi
любовi? Не радiсною весняною повiнню розливається серце лiричного героя, а
холодними рiками розпачу й туги. I накинуто на ту осiнню любов чорний серпанок
скорботи. Поет приречений на палке, безнадiйне почуття, яке нiколи не торкнеться
холодне серце гордоï красунi:
Щось щемить в душi, мов рана:
Се блiдая, горем п'яна,
Безнадiйная любов.
Почуття лiричного героя мiнливi, як осiннiй день: надiя, розлука, смуток, i знову
пориви до щастя. Кохана зневажила цвiт його душi, згордувала чистим коханням,
зруйнувала свiтлу мрiю, та вiн не бажає ïй помсти. Мудрому серцю поета давно
вiдомi вселюдськi закони добра i зла, за якими вбивство любовi карається, як
важкий грiх. Вiн знає, що дiвчинi вiдiллються його гiркi сльози й пекучi муки, та
не злорадство, а спiвчуття й жаль сповнюють його серце:
Та боюсь за тебе дуже,
Бо любов - то мстливий бог;
Як одно ïï зневажить,
Любить мститься за обох.
Справжня любов завжди великодушна. Герой прощає коханiй усi кривди й образи i вже
готовий зраненим серцем прийняти кару на себе. Особливо го лiризму й задушевностi
вiршам Франка надає поетика народноï пiсенноï стихiï. Поезiя
"Червона калино, чого в лузi гнешся?" написана у формi дiалогу, характерного для
фольклорних творiв. У народних пiснях червона калина виступає символом нiжноï
i вродливоï дiвчини. У Франка цей образ втiлює прагнення до свiтла i сонця,
любов до життя i найглибшi людськi переживання. Кохання - то сонце в його життi,
хай i зрiдка воно визирає iз-за похмурих осiннiх хмар. Блискуча iмiтацiя пiд
народну пiсню, ïï чаруюча поетика вiдтворена i в поезiï "Ой ти,
дiвчино, з горiха зерня". Контрастнi народнопоетичнi порiвняння малюють
суперечливий образ коханоï, в якому ясна краса поєднується з гордою вдачею:
Ой ти, дiвчино, з горiха зерня,
Чом твоє серденько - колюче терня?
Чом твоï устоньки - тиха молитва,
А твоє слово гостре, як бритва?
Поезiя вiдтворює драматизм нiжноï любовi лiричного героя, для якого втрачена
мила є водночас i радощами, й горем. Лишилась тiльки невгасима любов, яка ранить
його серце. Хоч кохання i принесло поетовi бiль та розчарування, вiн не проганяє
його зi свого серця. У вiршi "Чого являєшся менi у снi?" лiричний герой,
незважаючи на глибоке страждання й душевнi муки, лелiє чистий образ коханоï,
що тiльки у снi приходить до нього. Боляче щемить серце вiд того прекрасного
марева, яке нiколи не стане дiйснiстю. Яснi очi коханоï запалюють його душу
вогнем почуттiв i бажань, але вiн змушений щоразу приборкувати своє нерозумне
серце. Та хiба любов пiдвладна волi й розуму? Хвиля почуттiв накочується з новою
силою, i той потiк, ту могутню стихiю вже не зупинити. Покiрно впускає
ïï лiричний герой у своє серце, щоб хоч у снi зазнати п'янкого щастя
кохання:
Так най те серце, що в турботi
Неначе перла у болотi,
Марнiє, в'яне, засиха, -
Хоч в снi на вид твiй оживає...