Объяснение:
Закінчується «Заповіт» дуже оригінально. В останній строфі особисті й громадянські мотиви зливаються в один. Після емоційного спалаху-за-клику відчувається спад напруження і перехід до інтимного світу поета, його мрій. Непохитно вірячи, що народ збудує нове суспільство — «велику сім’ю, вільну, нову». У от у цьому прекрасному суспільстві, за яке боровся і страждав поет, нехай не забудуть його. Хай інколи мати-Вітчизна згадує «незлим тихим словом» свого вірного сина. Це друге його особисте прохання. І дуже скромне.
Відповідь:
Назва повісті Івана Франка «Перехресні стежки» досить символічна. Дороги і стежки кожної людини. Як їх багато, як химерно вони переплітаються, як змінюють людські долі. Коли я читала цю повість, мене не залишало відчуття того, що минають роки, століття, а сутність людська не змінюється. Всі проблеми, які описані у повісті, є актуальними і сьогодні. Тому що страсті людські – це вічна тема і вічна проблема всіх часів і народів. Автор у своєму творі висвітлює питання людської жадібності, підлості, підлабузництва, нещирості, жорстокості, хабарництва, здирництва, некомпетентності, здатності обмовити людину. Цими рисами щедро наділені такі герої повісті як Стальський, Шварц, Шнадельський, суддя Страхоцький, пан маршалок Брикальський, староста. Але разом з тим І.Франко змальовує і такі духовні щедроти як вірність, доброта, сміливість, прагнення до служіння своєму народу, і, звичайно ж, кохання (адвокат Рафалович).
Пояснення:
-Діду, чого ти такий засмучений? - спитав свого діда Сергійко, виходячи з авто. Він тільки що приїхав до діда у село на канікули.
- Та прикро мені, що не зможу пригостити тебе яблуками з того дерева, що я три роки тому посадив, пам'ятаєш? Перший врожай для тебе беріг. Такі яблука гарні були, великі такі, соковиті... А тільки що побачив, що якась потвора дерево обтрусила. Жодного яблучка не залишила, ще й гілку ось зламала. Півгодини тому ще були, до того, як дощ почався, а тепер... Ох, лишенько!
- Ну, тільки б знайти цю падлюку, я йому покажу, як красти! - сердито промовив Іван Андрійович, тато Сергійка. Але як його знайти?
- Тату, тату! Так дощ же був, тобто відбитки слідів мали залишитися! - відразу здогадався Сергійко.
- Ти маєш рацію, синку, - погодився з сином батько. - Ходімо, пошукаємо.
І дійсно: на ґрунті чітко були помітні відбитки чоловічих чобіт. Вони вели до краю городу і далі, до невеличкої хатинки неподалік.
- Ах ти ж негідник! - не втримався дід. Це ж хата Степана-невдахи, пияка тутешнього. Ну, я йому...!
- Ні, тату, - твердо сказав Іван Андрійович. Я сам до нього піду побалакати. Поясню йому, що красти не можна. Битися ми не будемо, не хвилюйся.
За годину тато повернувся і приніс мішок яблук. Тих самих яблук, що зникли з дерева. Про що він говорив зі Степаном, тато не розповів, але після цього випадку Степан вибачився перед ними, мовляв, біс попутав. І більше він ніколи нічого не крав.