Образи Марусі та Василя відчутно ідеалізовані; автор вдається до психологізму в розкритті характерів — це яскраві ознаки сентименталізму. Найяскравіше втілені риси сентименталізму в образі Василя: психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставання пари на кладовищі, важке переживання смерті коханої, добровільний відхід від мирського життя, смерть від туги тощо. Рисами реалізму в повісті є змалювання картин народного побуту, обрядів і звичаїв, відтворення тяжкого лиха — рекрутчини.
Объяснение:
Кожна людина прагне щастя. У всіх нас у житті бували хвилини неймовірної радості, задоволення та піднесення, які ми ніколи не забудемо. І нам хочеться відчувати себе так завжди. Навіть вітаючи одне одного зі святами, ми обов’язково зичимо щастя.
Щастя – це внутрішній стан спокою, радості, піднесення та вдоволення собою. Люди відчувають його, коли знаходяться поруч з коханими, займаються улюбленою справою, отримують яскраві враження тощо. На мій погляд, щастя для кожного своє. Те, що приносить задоволення одному, залишає байдужим іншого. А значить, скільки у світі людей, стільки й в бути щасливими.
З огляду на це хочеться зазначити, що часто люди не дозволяють одне одному бути щасливим через те, що нав’язують своє розуміння його, не прислухаючись одне до одного. Наприклад, батьки одного мого друга обидва музиканти, закохані в музику. І вони змусили сина піти до музичної школи. Але сам він не любить грати, а захоплюється велоспортом, саме це заняття робить його щасливим. Та батьки чомусь цього не розуміють.
І отут я зрозумів, що мав на увазі великий український філософ Г.Сковорода – людина може тільки самостійно збудувати своє щастя, коли розбереться, у чому саме воно полягає. Ніхто інший не до у цьому, адже не може зазирнути тобі в душу. Тому не треба перекладати відповідальність за своє щастя на інших, в краще докласти зусиль, щоб досягти саме того, що хочеш ти. Бо ти і тільки ти – коваль свого щастя. Життя самого Сковороди - яскраве тому свідчення.
Як приклад можна згадати Наталку Полтавку з однойменної п’єси І.Котляревського. Дівчина була згодна принести себе у жертву заради матері, але це зробило її дуже нещасною. Коли ж повернувся її коханий Петро, лише її впевненість та рішучість змусила пана возного відступитися, а її матір – благословити їхній з Петром шлюб. Наталка завдяки своїй вдачі здобула своє щастя.
Тому я повністю згоден з думкою Г.Сковороди. Обставини у жи
Подробнее - на -
Объяснение:
У центрі уваги твору — доля сім'ї Івана Дідуха. В образі Івана Дідуха втілені доля, думки й переживання тисяч і тисяч західноукраїнських трударів, що стали добровільними вигнанцями з рідного краю. Стефаник показує безвихідне становище трудівників, коли розповідає про людину, яка не тільки надривається, а просто мордується, щоб зробити піскуватий горб родючим.
Ціле життя поклав Іван на обробіток цього пагорба. Не раз, коли тяг "снопи з поля або гній у поле, то однаково і на коні і на Івані жили виступали". І хоч пісний грунт приносив родині не стільки прибутки, скільки клопіт, але без землі Іван не мислив свого існування: "Тільки його виджу, та й виджу, та й умирати буду, та й буду його видати. Все забуду, а його не забуду".
Символом страждання та безнадії стояв на землі камінь, який став пізніше хрестом по всій родині. Іван Дідух прощається з сусідами і виїздить з сім'єю до Канади, де має будувати нове життя. Але він, як перед смертю, прощається з усіма родичами, з селом. На пагорбі "хресток камінний поклав" собі, як покійникові. Від'їзд до Канади асоціюється в нього зі смертю. Іван благає людей мати собі той хрест за пам'ятник по його родині і, плачучи, просить не минати його, коли кропитимуть інші хрести свяченою водою. За це присягав довіку Бога за своє село молити.
Камінний хрест став символом тяжкої селянської долі, символом біди та безнадії трударя. Для Івана хрест ототожнювався з тяжким хрестом, який він покірно ніс усе життя, — хрестом виснажливої праці. Ґазда любив свою землю, отой горб, на якому минули кращі роки життя, який був надією на майбутнє, який, зневірившись, проклинав. Хрест у найтяжчі хвилини рятував від самогубства, приносив душевний спокій.
Виїжджаючи у невідомість, прощаючись з рідною землею, Іван востаннє вдивляється у хрест: "Видиш, стара, наш хрестик? Тає є відбито і твоє намено. Не біси, є і моє, і твоє..."
Новела "Камінний хрест" — літературний пам'ятник працьовитості й патріотизму нашого народу. О. Кобилянська відзначила: "Страшно сильно пишете Ви. Так, якби
витесували потужною рукою пам'ятник для свого народу".
Новела "Камінний хрест" — яскравий прояв Геніальності письменника, його творчість належить до кращих здобутків вітчизняного художнього слова, є однією з найкоштовніших перлин у світовій літературно-мистецькій скарбниці.