Як же врятувати Мону Лізу? Більшість мистецтвознавців вважає, що в образі красивої жінки художник хотів показати саму Природу. Якщо так, то треба рятувати саме її. Зробити це можна, посиливши екологічний захист нашої планети, оберігаючи природу, як не дивно, від самих людей. Зробити свій внесок у цю «дорослу» справу можуть і діти: достатньо не смітити навколо себе, не знищувати квіти та дерева, не знущатися над тваринами, захищати їх. Ніколи не кине на землю трамвайний квиток чи обгортку від цукерки добре вихована людина. Їй не треба замислюватися про забруднення навколишнього середовища — вона це робить за звичкою. А тим, для кого стало звичкою забруднювати довкілля, ображати людей, віддавати перевагу матеріальним цінностям, потрібно подумати про духовне самовдосконалення. Тільки людині притаманна любов до прекрасного. Милуючись красивим краєвидом, слухаючи чудову мелодію, ми переживаємо почуття, які дозволяють душі здригнутися, зрадіти, очиститися від усілякого «цивілізаційного мулу». Якщо для нас це буде неважливим, ми станемо «глухими», байдужими до людської радості й горя, до долі планети й усього живого на ній.
«Гримить» - це вірш вірш І. Франка, що належить до циклу «Веснянки». Вірш був написаний на початку 1880х років. На зміст твору значно вплинули переконання І.Франка у 80-х роках. Твір складається з двох частин по п'ять строк у кожній, а слово "гримить" формує шосту строку. Основний композиційний прийом, що вживає Франко — паралелізм: він зіставляє грозу - природне явище і явища соціальні. Серед художніх прицомів, вжитих Франком у вірші — алітерація, а також дві протилежні стилистичні прийоми - епіфора та анафора. Епіфора - це повторення однакових виразів, слів чи сполучень звуків у кінці строф або рядків з метою посилення музичності і виразності вірша, а анафора - це повторення слова або групи слів на початку строф чи фраз. У вірші автор передчуває весняного пробудження природи, а також революційне оновлення світу. Поезія проникнута також вірою у прекрасне майбутнє народів усього світу. Основна думка вірша — це заклик до боротьби.
«Гримить» - вірш з циклу «Веснянки» який був написаний І. Франком на початку 1880х років. Ций вірш перейнятий передчуттям як весняного пробудження природи, так і революційного оновлення світу, а також гарячою вірою в прекрасне майбутнє народу. Картини природи й суспільства у вірші не протиставляються, а навпаки, уподібнюються один одному за до літературного прийома паралелізму. Вірш написаний чотирьохстопним амфібрахієм. Своєрідний інтонаційно-синтаксичний та ритмічний лад утворюється інверсіями, градаціями та окситонним римуванням п’ятого і шостого рядків: летить - гримить, обновить - гримить. Вірш складається лише з двох строф по п’ять рядків у кожній; причому слово "гримить", утворює шостий рядок і цементуює вірш в органічну єдність своїм мажорним настроєм.
Ніколи не кине на землю трамвайний квиток чи обгортку від цукерки добре вихована людина. Їй не треба замислюватися про забруднення навколишнього середовища — вона це робить за звичкою. А тим, для кого стало звичкою забруднювати довкілля, ображати людей, віддавати перевагу матеріальним цінностям, потрібно подумати про духовне самовдосконалення. Тільки людині притаманна любов до прекрасного. Милуючись красивим краєвидом, слухаючи чудову мелодію, ми переживаємо почуття, які дозволяють душі здригнутися, зрадіти, очиститися від усілякого «цивілізаційного мулу». Якщо для нас це буде неважливим, ми станемо «глухими», байдужими до людської радості й горя, до долі планети й усього живого на ній.