• «...кидалися одна до одної в обійми, цілувалися й плакали від зворушення, заливаючи міські вулиці потоками сліз, аж бідолашним городянам доводилось кілька днів по тому плавати у човнах та ночвах...»;• «...на вербі ростуть груші...»;• «...груша затріпотіла крильми, кукурікнула сиплим голосом молоденького півня та, залишивши в дядьковій долоні хвоста, пурхнула на вербу...»;• «...я прищикнув йому (дядькові) мову дверми, і вона жалібно заскавучала, наче цуценятко...»;• «...карасі надвечір вичалапують на піщаний берег і лагідно бесідують зі щуками...»;• «...вовчиці наглядають за курчатами, аби ті не заблукали в лісових нетрях...»;Національна драма. З української прози517• «...осідавши швабри, довгим лунким коридором проскакали прибиральниці з відрами...»;• «Я взявся обіруч за край неба і прихилив небо до її ніг, взятих у чорні лаковані туфельки. Я відгорнув глевке передосіннє хмаровиння, і сонце зиркнуло їй у вічі...»;• «...корова Манька взлетіла за до намальованих крил...»;• «...дядько Денис узяв корову правицею попід черево і поклав до кишені свого ширококрилого галіфе...»;• «Дядько вхопив з мисника ополоник, чигикнув ним по дну відра і впіймав тітку, наче рибу в підсаку...»;• «Дядько власноруч лупив нутрій і. облуплених відпускав у басейн, аби вони знову обростали шкурою та хутром...»;• «...його (діда Єврася) стала доймати спрага, він перехилив у себе бочку з дощовою водою...»;• «Курку... розрізали навпіл: одна половина пострибала по бабоді- дових грядках, адруга — по тіткодядьковій полуниці...»;• «Люстра ж, проломивши муровану стіну, з пронизливим виттям пронеслася над передмістям і зникла в безвісті...»;• «Якось у черзі бабу Одарку штовхнули і вона розсипалася; зібравши у вузлик свої кісточки, баба Одарка почалапала до лікарні, де її заново і склали...»;• «...курка сіяла по городу яйця...»;• «Я підбігав до купи брухту і штурляв кабанові все, що потрапляло під руку: підшивки старих газет та журналів, іржаві колеса тачок, потріскані, нашпиговані гвіздками гумові покришки, уламки дощок, лискучі дизельні циліндри, березові й дубові оцупалки, колінчасті вали; усе те з пекельним скреготом перемелювалося між жорно подібних зубів кабана і безслідно зникало у його невидимому череві, буцім провалювалося під землю...»;• «Півень... не кукурікав, а вив по-лисячи, тонко й жалібно... нестися кури перестали і цілісінькі дні греблися під горою, лаштуючи нори...»;• «Пес, з’ївши, і собі сказився, вислизнув з ошийника та стрибнув прямісінько в пащеку кабанові, якого саме годувала тітка...»;• «Кабан проковтнув Нерона-Балалайку, буцім муху, і. в сказі вирвав із землі гараж та й посунув уперед, трощачи усе на своїм шляху..»• «Я вхопив себе за вуха, підняв у небо і смикнув завісу, яка відділяла десь від ночі. Тої ж миті завіса впала і густа та в’язка, мов пакульська грязюка, темінь хлюпнула на землю...»;• «Жукове обличчя несподівано рипнуло і розсіялося, наче перестиглий гриб-димовик, коли на нього наступити, хмара смердючого іржавого диму...»;518Усі уроки української літератури у 8 класі• «Славко Пасічник зявився у школі аж наступного тижня, оббігши з великого переляку земну кулю по 51-й паралелі тисяча сто двадцять девять разів...»;• «Я... перевтілився на горобця й випурхнув через вікно на вулицю...»;• «...арифмометр, поблискуючи алюмінійонікелевими боками, гордо посунув крізь натовп та зник...»;• «Гасовщик виносив цистерни перед очі натовпу і викручував їх, наче мокру білизну!»;• «...жінка, що рятуючись від його {Капоти) п’яних кулаків, перекинулася сорокою і невгамовно скрекотала...»;• «Серце мені билося так гучно, що міліціонери на перехрестях тривожно озиралися, в довколишніх будинках подзенькували шибки...»;• «Телефоністи, що лагодили обірвану лінію, прийняли дядька Дениса за стовпа і обвішали дротами...»;• «Електромонтери примостили на дядьковому носі вуличний ліхтар, і ми довго економили на світлі...»;• «...дядько Денис поволі випростався, піднімаючи на плечі Соба- кареву гору і шпурнув її в річку»;• «Пиріжки в долоні стрепенулися, затріпотіли крильми і пурхнули у прочинену кватирку коридорного вікна. Краєм ока я бачив, як вони всілися на осокорі та загойдалися. Струшуючи з гілля сизу паморозь...»;• «Наступної миті гуца пошпурнуло в небо, неначе камінь кинутий з пращі. Він злетів усе вище та вище, аж поки не втрапив на оболонко машинного диму та пари і всівся там, звісивши ноги у лискучих юхтових чоботях...»
Сучасній людині просто необхідно мати розвинену уяву і фантазію, бути злегка романтичною. Адже з кожним днем все більше роботи, яку раніше робили люди, виконують автоматизовані роботи. Через це люди втрачають робочі місця. Роботи вміють робити майже все... Та на щастя, вони не вміють фантазувати і вигадувати щось так, як вміємо це ми, люди. А особливо, діти. Тому для всіх людей дуже важливим є наявність і постійний розвиток фантазії, уяви, креативу. Сучасні дитячі письменники - такі як Ярослав Стельмах, Леся Воронина, Всеволод Нестайко - всі вони володіють чудовою уявою. І наділяють такими ж рисами героїв своїх творів. Наприклад, Сергій та Митько з "Митькозавра..." повірили старшому за них Василю Трошу, що в озері дійсно живе страшна химера. Бо вони діти з грайливою уявою, вони вміють і люблять фантазувати. Їм обом хочеться, щоб "Митькозавр" існував насправді. Клим Джура - головний герой "Засобу №7..." - той взагалі віднайшов машину часу і познайомився з іншопланетянами. Мало того, він врятував усю планету від страшного вірусу переляку. "Тореадори з Васюківки" - Іван-Ява Рень і Павлуша Завгородній - це хлопці, які збиралися прокласти під свинарником лінію метро... У них постійно знайдеться декілька креативних ідей. В усіх трьох вищезгаданих творах головні герої постійно щось вигадують, потрапляють у незвичайні ситуації тощо. Все завдяки талановитим письменникам і письменницям - реальним дорослим людям, які всередині частково лишилися дітьми. За це їм і дякуємо.
Матуся! Це вона оберігає ніжною колисковою наш сон у дитинстві. Це вона вчить нас жити за законами любові і правди. Це вона не дає нам спіткнутися на життєвих дорогах, пробуджує совість, оберігає від ганьби. Так хочеться стати перед тобою на коліна, перед твоєю любов'ю і добротою, перед мужністю і ніжністю твоєю. У напій уяві образ матері міцно пов'язаний із образом рідної землі. Мати Україно! Берегине долі народної! Це ти в часи лихоліть підносила дух дітей своїх, трунком степів і гір поїла, сповнюючи їхні серця гордістю і відвагою. Це ти йшла за нами по всіх життєвих шляхах, не давала забути, хто ми, чиї діти. Низько вклоняємося тобі, захиснице, великомученице наша. Образ матері Марії і вселюдської матері — центральний гуманістичний символ новели М. Хвильового "Я (Романтика)". Письменник порушує гостру і злободенну проблему: чи можливо зрадити рідну матір заради фанатичної ідеї? Проблема ця поширюється на широке коло явищ, хоча в центрі оповіді лише одна пересічна особа революціонера-чекіста. Емоційне враження від твору підсилюється формою оповіді — від першої особи. Тут немає об'єктивних сторонніх оцінок, авторського втручання. Натомість майстерне використання внутрішніх монологів, акцентування символічних деталей, які несуть у структурі твору величезне смислове навантаження, допомагають чітко розрізняти позицію героя й ніде прямо не висловлену авторську позицію, авторські оцінки. Здається, авторські оцінки зайві, бо письменник торкається найдорожчого у житті кожної людини почуття — недоторканої синівської любові до матері.