Відповідь:
Цей твір вразив мене не тільки чудовими картинами природи, гуманним ставленням автора до тварин, а й майстерним відображенням переживань хлопчиків, які зробили все можливе, щоб врятувати лісового красеня.
Євген Гуцало на прикладі двох братів показав істинну чистоту душі і щирість серця. Бо саме такі люди, як ці хлопці, зможуть не тільки захистити свою землю, оселю, а й до ншим у скруті чи горі. Саме такими чесними, безкомпромісними, щирими повинні бути і ми, бо нашому поколінню належить майбутнє України.
Пояснення:
ГУЦАЛО ЄВГЕН
(1937— 1995)
Народився в с Старому Животові на Вінниччині в родині вчителів. Закінчив Ніжинський педагогічний інститут імені М. В. Гоголя. Працював журналістом у різних редакціях, у видавництві "Радянський письменник".
Прозаїк, поет, кіносценарист. Автор кількох поетичних книжок, багатьох збірок оповідань, повістей, романів ("Люди серед людей", "Яблука з осіннього саду", "Скупана в любистку", "Мертва зона", "Родинне вогнище", "Шкільний хліб", "Позичений чоловік", "Парад планет" та ін.). Багато писав для дітей ("Пролетіли коні", "У лелечому селі", "Зелене листячко з вирію", "Саййора", "Дениско", "Жовтий гостинець" та ін.). Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Його твори перекладені багатьма мовами світу і відомі далеко за межами України.
Моє враження від прочитання оповідання "Лось" Є. Гуцала
Велике щастя для людини — користуватися благами природи, насолоджуватися її красою.
Здавалося б, життя скрізь прекрасне. Але звідки ж тоді береться жорстокість, бездушність, підлість?
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменник Євген Гуцало.
Багато творів він присвятив природі. Його оповідання "Лось" наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло. У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: "кругленьке, як підпалок, обличчя", у поведінці. Діти рятували лося, а він, "присівши у виїмку", насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, "коли лось ворухнеться", а "Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роги". Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням до нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи. На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати "зрадливу кригу", не злякалися погроз дядька, а "подалися в заповідник, щоб заявити охороні". Шпичак же злякався, "його наче щось тіпнуло", коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: "Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям".
Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі. Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
