Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).
Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.
Характеристика образу Роксоляни Осипа Назарука Риси характеру Роксоляни - рішуча і винахідлива; - благородна та скромна; - весела (Хуррем) і оптимістична; - цілеспрямована та волелюбність; - терпима і безоглядна до будь-яких труднощів. Мотиви і діяльність Роксоляни - зовнішня краса і внутрішня мудрість; - здатність до прийняття вагомого рішення; - глибока повага до своїх батьків, Абдуллага, Сулеймана; - прагнення пізнати нове і цікаве; - поважне ставлення до релігії; - вміння боротися з ворогом; - самопожертва заради народу, рідного краю; - стійко сприймає життєві труднощі
XVII століття — складний час для України, сповнений численними трагічними історіями окремих людей. Саме тоді тисячі дівчат і юнаків потрапляли в полон до татар, а потім турків. І лише небагатьом українським красуням доля «посміхалася»: вони ставали дружинами своїх панів. Можливо, ті дівчата знаходили щастя в коханні, в материнстві, але так до кінця життя й залишалися заховані чадрою від усього світу, нікому не відомі, ніким не знані. їхнє життя обмежувалося стінами гарему, їхній світогляд зазнавав убивчої наруги під впливом чужинної культури й релігії, їхнє спілкування — розмови з чоловіком, іншими його дружинами та прислугою. Такими були закони мусульманства.
Тим більш дивовижною, аж до неправдоподібності, здається історія життя української дівчини Анастасії Лісовської, яка, не виділяючись вродою, змогла стати дружиною Сулеймана Пишного, десятого султана Османської імперії, відмовилась носити чадру і супроводжувати свого чоловіка у військових походах, навіть впливала на державну турецьку політику.
Образ Роксоляни (під цим іменем Настя Лісовська увійшла до історії) в романі Осипа Назарука поєднує і вигадку, й факти. Але найважливішим, що спробував відтворити письменник, на мою думку, є неоднозначність постаті української дівчини, що стала турецькою султанкою. Що привело її до влади? Розум? Так. Кохання? Так. Підступність? Так. Але чи маємо ми право, з точки зору сьогодення, хоча б якимось чином засуджувати дії Хасеке-Ель-Хуррем-Хатун (ще одне ім'я Роксоляни)? Чи могла вона в умовах середньовічного мусульманського світу чинити по-іншому? Можливо, вона просто намагалася вижити, захистити своїх дітей?
У будь-якому випадку Роксоляна заслуговує на пошану і пам'ять нащадків, адже її життя є яскравою ілюстрацією, як в умовах невідомого чужого світу людина не тільки не втратила оптимізму, але й досягла певних висот. Напевно, хтось скаже: «Фатум! Доля!» Можливо, але згадаймо, скільки зусиль доклала Настя, приміром, щоб здобути освіту, як виявила кмітливість у найскладніших розмовах (хоча б із монахом-відступником чи з мусульманськими мудрецями), скільки сміливості показала перед підданими падишаха, йдучи до його палат, скільки патріотизму виявила, відстоюючи своє право на віру тощо.
Тож пам'ятаймо історію й учімося з неї найкращого. А історія Роксоляни учить нас бути цілеспрямованими, одначе, зважати, що не завжди мета виправдовує засоби.
30 серпня 1922 року Павло Прокопович Глазовий народився в селі Новоскелюватка Казанківського району Миколаївської області, в родині хлібороба. В 1940 році закінчив Новомосковську педагогічну школу на Дніпропетровщині. 22 червня 1941 року авіамеханік Павло Глазовий зустрів у Західній Білорусі, в Орші. У 1947 році демобілізувався і повепнувся додому. У 1950 році закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького. У 1950 — 1961 рр. — заступник головного редактора журналу “Перець”, працював у студії молодих гумористів при журналі “Перець”. Після 1961 року працював деякий час на радіо редактором музично-гумористичної програми, потім став заступник головного редактора у журналі «Мистецтво», фактично очоливши відділ «Новини кіноекрану». З 1968 року, ставши членом Спілки письменників, перейшов на творчі хліби. В 1988 році лауреат премії ім. Остапа Вишні за книжку “Сміхологія”. В 1996 році стає перший лауреатом премії ім. Петра Сагайдачного В 1997 році за вагомий внесок П.П.Глазового в українську літературу відзначений орденом “За заслуги. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49б)”.
Заклик-Рефрен «Відкрити двері» вказує на пристрасне бажання, прагнення, прийняття, сильну потребу, тягу до революції-нареченій. Його повторюваність є різновидом навіювання, створення мимовільного, асоціативного відчуття зображуваного. Комплексно ландшафт виглядає так. У церкві (вказівка на «хорали» - рід релігійних співів латинською мовою в католицьких і протестантських церквах) перед вівтарем стоїть молодий, який пристрасно чекає свою наречену для здійснення шлюбної церемонії. Молодий або хтось інший (той же автор) закликає відчинити двері храму, оскільки наречена з'явилася, стоїть за дверима і готова підійти до молодого. В очікуванні молодий всі завмирає на найвищій точці напруги, і в першу чергу завмирає молодий («Очі, серце...Сталі»).
думаю ти мала на увазі це твір.Наречена з'являється, і жахливих наслідків її появи є горобина ніч (літня грозова ніч - символ грозного наростання чого-те, тривоги, втрати і смерті), закривавлені шляху (образ кривавої весілля, весілля крові нагадує створену приблизно в цей же час п'єсу «Криваве весілля» іспанського поета і драматурга Федеріко Гарсіа Лорки, в якій в ході весілля це свято також перетворюється в страшну різанину) і незвичайний дощ, який йде... невыплаканными сльозами (сльози - символ плачу, скарги і втрати, тим паче невиплакані - ті, які ще мають виплакатися або і зовсім невиплакані) і тисячами (наприклад, в контексті Біблії це слово вказує на події кінця світу і Божого суду). Отже, граничний идеализирование революції 1920-х в лірику Тичини об'єднано з визнанням катастрофічності її наслідків для української нації.