М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Твір на тему "гостра критика села у повісті кайдашева сім`я" надо на завтра..

👇
Ответ:
artemchik25
artemchik25
27.09.2021
І. С. Нечуй-Левицький постійно цікавився таким важливим осередком суспільства як сім'я. У багатьох його творах акцентується увага на тих духовних! цінностях, які склалися впродовж століть в українській родині. Важко переоцінити їх значення у ставленні та формуванні особистості.Але інколи обставини складаються так, що людина відходить від морально-етичних устоїв селянської родини, не дотримується їх, і тоді її життя ламається,  іде під укіс.1879 року вийшов з друку один із найкращих творів Нечуя-Левицького — повість «Кайдашева сім'я», в якій талановито змальовано сіре, буденне життя бідних, затурканих селян. «Кайдашева сім'я» — це глибоко реалістичний твір. Незважаючи на нестерпні сварки і тяжку працю, герої твору щиро кохають, мріють.Життя і побут родини Кайдашів — типове явище пореформеного села. «Часто трапляються сім'ї, — писав І. Нечуй-Левицький у своєму рукописі «Напутіння і навчіння для українських селян», — в котрих буває така колотнеча та завсідня лайка та сварка, що життя в хаті стає якимось пеклом». Отже контраст між покликанням людини і щоденним життям постає в повісті, де на прикладі однієї родини показано життя українського пореформеного селянства з усіма труднощами і суперечностями. Письменник, реалізуючи обрану тему, свідомо дотримувався вимог реалістичних художніх узагальнень. Глибокий знавець селянського життя й побуту, селянської психології, він розумів, що про народ треба писати без будь-яких прикрас. Саме цих принципів він і дотримувався, працюючи над твором. Будні життя Кайдашів, змальовані в повісті, засвідчили новаторство письменника. Цим повість відрізнялася від традиційного захоплення святковою стороною селянського побуту, що було характерним для повістей Квітки-Основ'яненка, Олекси Стороженка, Юрія Федьковича.Відтворюючи життя персонажів у хронологічній послідовності, день за днем, з усіма подробицями, письменник простежує формування характерів, розкриває причини, під впливом яких складається психологія героїв.Сповнена народних жартів, дотепів, комічних сцен та ситуацій, повість шь чинається спокійною ліро-епічною розповіддю, яка поступово набуває сатирично-гумористичного забарвлення. Твір будується за принципом нагнітання сцен і ситуацій, вони немовби напливають одна на одну. Комізм посилюється від того, що в основі конфлікту лежать по суті нікчемні причини, що викликають все нові й нові сварки. їх не можуть уникнути ні представники старшого покоління, ні сини й невістки. Письменник уміло показує, що корінь зла таїться в умовах дрібновласницького соціального ладу в неприродних, потворних формах побуту.Гумор повісті породжений самим життям, невідповідністю між великою енергією і нікчемною метою, на яку вона втрачається. Автор твору майстерно висміює, таврує рабські звички селян, дрібновласницьку ідеологію, що призводять до здичавіння та страшного індивідуалізму селянина.Із серії потішно-комічних пригод у повісті кінець кінцем виростає реальна і трагічна по своїй суті картина життя селянства, темного, забитого, роз'єднаного віками панщини і новими пореформеними сутичками за власність. Тому й руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна. Отже, духовна роз'єднаність — ось те лихо, яке отруює щодня життя і батьків, і їхніх синів та невісток. Саме тому всупереч усім нормам моралі син дозволяє собі підняти руку на батька, невістка вибиває свекрусі око, рідні брати ворогують між собою.Видатний письменник І. С. Нечуй-Левицький у своїй повісті «Кайдашева сім'я» талановито розкрив внутрішні суперечності патріархального села з його індивідуалізмом та дрібновласницькою психологією. Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, він вважав своїм обов'язком говорити народові правду, будити його від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями.
4,4(89 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
67679
67679
27.09.2021
 Що ще треба для щастя?
Дедалі частіше я замислююсь над питанням: «Для чого я прийшла у цей світ, у чому сенс мого існування? Що корисного можу зробити людям? Чим прикрасити рідну землю?» Саме так: прикрасити, а не байдуже пройти нею! Але, щоб бути корисним, творити добро й красу, слід, на мою думку, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною.    А це, перш за все, — чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на’чужий біль, прагнення до захистити будь-кого: чи то пташеня, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. І над усім цим височіє сувора вимогливість до себе, до власних вчинків.        Я дуже вдячна своїм батькам, які виховали у мені прагнення жити по совісті, не соромлячись своїх думок і вчинків. Та однаково щодня я стикаюсь із ситуаціями, коли важко встояти перед якоюсь спокусою. Пам’ятаєте, що було написано зсередини на каблучці царя Соломона? «І це мине». Цей вислів мені дуже допомагає — я часто пригадую його у хвилини спокуси. Вона, ця спокуса, мине, хибний вчинок буде зроблено. Але ж як потім бути із власною совістю, з душею?..   Отакий я винайшла б боротьби з власними недоліками. Та як же важко усвідомлювати своє безсилля перед недоліками у суспільному житті! Інколи хочеться заплющити очі, щоб не бачити жебраків, лиходіїв, заткнути вуха, щоб не чути лайки, сховатися, щоб не стикатися з несправедливістю, не бути ошуканим власними ідеалами, прищепленими дорослими! Ось, мабуть, коли вперше з подивом зіставляєш гармонію духовної краси людини і прояви ницих вад суспільства.   Звісно, у своєму віці я не можу втручатися у вирішення «дорослих» справ, бо не достатньо в них розуміюсь. Але хіба усе так кришталево прекрасне у житті моїх однолітків? Хіба немає у нас, старшокласників початку XXI століття, вад, які ми самі в змозі виправити? Я навіть міркую так: якщо доросла людина скоїла злочин, то і у своєму дитинстві вона теж у чомусь хибила. От і виходить, що ні я, ні мої однолітки вже зараз не повинні, просто не мають права бути байдужими гачами суспільних недоліків (хай поки що на рівні свого віку).    А як настане час, нам не буде соромно за свою пасивність, бездіяльність. Це буде, я впевнена, час втілення наших найкращих мрій у життя. Я припускаю, що для багатьох, можливо, це будуть суто особисті мрії. Але головне — це те, заради чого ти прийшов у цей світ: удосконалення людства, поліпшення його життя. Власними вчинками ти мусиш довести, що твоя зірка запалала недаремно (я вірю у леґенду, за якою народження людини знаменується народженням зірки). І нехай це лише красива легенд а, але твоя зірка, як Данкове серце, повинна світити людям, випромінюючи добро.   …А поки ми ще просто школяра. Зі своїми захопленнями, уподобаннями, із своїми улюбленими (і не дуже) справами й обов’язками. Я, наприклад, дуже люблю танцювальне мистецтво, вже багато років відвідую танцювальний ансамбль. Коли кружляєш у веселому танку, здається, що весь світ радіє разом із тобою — і тоді хочеться зробити його ще щасливішим.   І я вірю, що зможу втілити цю мрію у життя. Для цього я намагаюся добре вчитися, вдосконалювати свої знання, щоб у майбутньому стати досвідченим фахівцем, приносити користь суспільству. А якщо здійсниться моя мрія стати журналістом, я намагатимусь своїм правдивим словом збуджувати у людей найкращі почуття, закликаючи їх догідних вчинків.    
4,7(22 оценок)
Ответ:
ttmail95
ttmail95
27.09.2021

У повісті «Захар Беркут» Франко наголошує на необхідності загальнонародного єднання, вважаючи, що лише тоді можна досягти найвеличнішої мети.

Сила народу в його єдності. Лише тоді, коли ми разом — ми є великою, майже непереможною силою. З історії ми бачимо, що, лише об’єднавшись в одне ціле, можна здолати будь-якого ворога, навіть найсильнішого. Саме так вважає герой повісті Захар Беркут, палко говорячи тухольцям свої останні слова: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас». І це дійсно так, адже вони захищають свій «дім» від нападників, а значить, їх сила збільшується в декілька разів. У скрутну хвилину вся громада об’єдналась заради єдиної і величної мети, люди не зважали на загрозу своєму життю, не звертали уваги, що їх, може, чекає попереду смерть: «Товариші, сміло до останнього бою!».

Мужні тухольці перемогли в цій битві з чисельними татарськими військами. Звичайно, що події, зображені у творі, це лише невеличка частинка героїчних сторінок української історії, але на її прикладі ми бачимо, як важливо бути всім разом.

Наприкінці повісті Іван Якович Франко звертається до майбутніх поколінь із проханням не втратити здобутків наших пращурів, а навпаки, продовжувати справу відродження Батьківщини: «Давнє громадянство давно забуте… Чи не нашім дням судилось відновити його? Чи не ми се жиємо в тій щасливій добі відродження, про яку, вмираючи, говорив Захар, а бодай у досвітках тої щасливої доби? »

4,7(88 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ