Дружба героїв твору Нестайка "Тореадори з Всюківки" вимірюється різноманітними випробовуваннями. Ява та Павлуша дружать давно. І вони встигли пройти і вогонь, і воду. Хлопці мають як хороші, так і негативні риси. Проте їхня дружба дійсно вражає.
У Яви та Павлуші були й хвилини сорому, і поганого самопочуття, і скрутні хвилини. І у кожній ситуації вони були поряд одне з одним. Згадаймо хоча б, як хлопці витягали щеня. У цей момент друзі довірились одне одному, адже були впевнені у своїх силах. Ява та Павлуша поважають та розуміють один одного, мають довіру. Їхня дружба пройшла випробування багатьма ситуаціями і довела свою міць.
Объяснение:
Автор – Юрій Винничук
Тема – розповідь про незвичайного дракона Грицька, який мріє не руйнувати та нищити, а творити та милуватися красою світу.
Ідея – звеличення благородства, самопожертви, людяності, які перемагають зраду, жорстокі закони і підступність.
Художні засоби:
eпiтeтu: гірка отрута, щаслива днина, промінь притьмарений, гірка отрута
метафори: лист лаштувавсь в дорогу, промінь заквітнув, туман вінчається з iмлою, промінь заквітнув, надходить смуток...
порівняння: ваш образ, як промінь...
гіпербола: смуток влива гірку отруту.. і не дає розрадтит НІКОМУ...
звертання: Панно світла.
Віршовий розмір-ямб
Образне сприйняття світу як храму природи і розуміння художніх традицій Б.-І. Антонич поєднав у поезії “Вишні”:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й
пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка! Де вечори з Євангелії, де світанки, де небо сонцем привалило білі
села, цвітуть натхненні вишні кучеряво й п’янко, як за Шевченка, знову поять пісню хмелем. Цей вірш нагадує відому
пейзажну мініатюру Т. Шевченка “Садок вишневий коло хати…”. Але Кобзареві образи Б.-І. Антонич трактує своєрідно.
Тут і ототожнення героя з хрущем, отже, з природою, і згадки про вишні й соловейка як характерні ознаки рідної землі
і джерело натхнення для митця. Поет стверджує думку про органічність літературної спадкоємності, естафети.
Це явище природне, як і квітування вишні, пісні солов’я, як світанки…
«ВИШНІ»
Між Б.-І. Антоничем та читачами його поезій часто виникали непорозуміння. Виховані на сприйнятті класичного вірша описового характеру з обов'язковими формальними атрибутами (строфа, рима, розмір тощо), на народницькому його тлумаченні як естетизованої ілюстрації певної ідеї, як виконавця виховної чи пізнавальної ролі за рахунок художньої, вони не могли сприйняти Антоничевої лірики. Те, що достеменне мистецтво живе передовсім за законами краси, що воно витворює нову естетичну дійсність, рівновелику будь-якій іншій, для них не було визначальним. Тому поетичні тексти Б.-І. Антонича не знаходили належного прочитання.
Зокрема, певне утруднення викликали колоритні метафори вірша "Вишні»:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.